Живе у Бога під крилом

Є люди, зустріч з якими в нашій душі залишить теплий слід. На їхніх обличчях сяє посмішка і від них йде неймовірне тепло і енергія, яку вони передають іншим. Є вони такими, незважаючи ні на що. В них теж за плечима пройдене нелегке життя.

Одна з таких – це Ганна Тимошенко. Її доля не завжди була шовковою, але вона в душі не містить зла. На її обличчі завжди щира посмішка і своє тепло вона передає іншим. Сама Ганна в свої 59 вважає себе щасливою, адже те, що вона бачить щодня, дає їй спокій, крила і почуття, що вона живе під Божим крилом.

Навчалась у трьох вузах

Ганна Олександрівна народилась в Пекареві. Сім’я була чималенька, сім чоловік – 5 дітей і батьки. Було дві корови, свині та інше господарство. Тато був дуже роботящий і віддавав себе роботі на повну. Трудився в колгоспі. Коли пішов на пенсію, то замість нього всю ту роботу, яку він виконував, стало робити сім чоловік. Ганна пам’ятає його строгим, він ніколи не був у доброму настрої. Згадує, як мовчки сивіли на печі і боялися навіть засміятися. Його вдома майже ніколи не було – робота. І всі його обов’язки лягали на плечі дітей.

Уже з раннього дитинства вона вміла все: і копиці тягали, і землю копала, і коноплі мочила. Все-все, що робили дорослі. Дуже любила землю і мріяла бути агрономом. Після 8 класу пішла до своєї мрії і вступила до радгосптехнікуму, що у Бобровицькому районі. Конкурс був дуже великий, але Ганна здала екзамени на відмінно і її зарахували у студенти. Та мамине серце тривожилось, як там донька буде сама так далеко. І доїзд був важким, адже від Чернігова ще треба було добиратись майже 100 кілометрів. Бідкалась мама за донькою і Ганна пожаліла матір, забрала документи і повернулась додому

Пішла до 9 класу вже у Сосниці. Жила у гуртожитку. Після 10 класу все-таки пішла навчатись, тільки вже цього разу вступила до Чернігівського училища молочної промисловості. Здобула спеціальність і за направленням приїхала працювати до Сосниці, де влаштувалась у маслозавод.

Ще в школі у гуртожитку була вихователька Марія Овсіївна Кемеровська. Вона також викладала німецьку мову. Ганна була в теплих відносинах з нею і дізнавшись, що дівчина потребує житло, запропонувала тій жити у неї. Погодилась. Робота на маслозаводі була тяжкою, за добу в літній період надходило до 60 тонн молока. І треба було все це переробити. Звісно, що носити бідони з вершками, морозивом доводилось щодня. А для дівчачих рук це було зовсім нелегко.

У 1981 році виникло бажання вступити до Сосницького технікуму. Пішла. Після того, як закінчувалися заняття, допомагала своїй господині. Весною за 4 дні скопувала 8 соток городу біля будинку, садила і полола, дуже любила землю і працю на ній. На той час, щоб найняти когось, треба було за такий труд заплатити 10 карбованців за сотку. Та хіба всидиш на місці, коли робота в радість? От і допомагала Марії Овсіївні в усьому.

Закохався з маминих листів

Поряд жили сусіди і бачили моторну, роботящу дівчину. В них був син, який служив у армії, писали йому листи і розповідали про квартирантку. І син, вже будучи там, зацікавився нею – хто ж вона така?

Ганна була на другому курсі, як Володя повернувся з армії. У Марії Овсіївни вдома була невелика бібліотека, і він почав ходити до них, ніби за книгами. То одну візьме, то іншу. Звісно, що це був тільки привід, адже його цікавила сама Ганна.

Після закінчення технікуму, вона поїхала працювати в Синютин і робила там економістом з оплати праці. З теплом згадує ті часи і досі дякує головному економісту Ганні Михайлівні Петришиній та головному бухгалтеру Галині Андріївні Зубар за переданий їй досвід. Теорія – це одне, а практика – інше. І саме вони передали їй свій величезний досвід.

Володимир почав їздити до Ганни у Синютин. Як признався одного разу, що покохав її ще там, у армії, з листів батьків, навіть жодного разу її не бачивши. Відстань між ними давала своє і Володимир покликав заміж. Одружилися. Пішли жити до його батьків, згодом народилась Наташа. Та не завжди сімейне життя є щасливим. Чоловік почав заглядати до чарки і вдома життя перестало бути спокійним. Терпіла. Та коли доньці було півроку, вирішила, що так більше жити не буде і пішла від чоловіка. Повернулась у Пекарів. Та коли бувала у Сосниці, завжди навідувалась до Марії Овсіївни. Дуже раділа господиня їхнім зустрічам. Знову запропонувала Ганні жити у неї, навіть не зважаючи на те, що дівчина мала дитину. І копи Наташі був рік і три місяці, вона повернулась у давно знайомий їй будинок. Знову пішла працювати на маслозавод. Тільки вже цього разу робота була не така важка і бідонів носити не доводилось, адже працювала у лабораторії. До 4,5 років Наташу, як рідну онуку, тішила Марія Овсіївна. Своїх дітей у жінки не було і можливо, від того вона так прикипіла до Ганни і бачила в ній ніби свою доньку. Свій будинок подарувала їй. З ними ще проживала старенька мама господині, яка була дуже віруючою, але вже давно була сліпа. Вона просила Ганну щовечора, щоб та читала їй «Святе письмо» на старослов’янській мові. Жінка читала. А в свята прочитаного було набагато більше, ніж щодня. З 18 років Ганна знала все те, адже читаючи щодня, все само собою відкладалося в серці і в душі. Звідси і почалася її любов до світлого, до Бога. Вона відчувала силу і підтримку від віри.

Вдруге в одну річку

Через 7 років чоловік знову став ходити до Ганни і вмовляв зійтися. Казав, що змінився і їхнє життя буде спокійним і щасливим. Благав. Марія Овсіївна була мудрою жінкою і не відпустила дівчину від себе. Знала, що життя все рівно не буде і добра від нього не чекала. Тому запропонувала Володимиру жити в її хаті. Згодом народилась Тетяна. Та коли їй було 3 місяці. Марія Овсіївна померла. Ще раніше відійшла у вічність її мама і Ганна Олександрівна залишилася без їхньої підтримки. Життя з чоловіком стало таким, як і колись. Він швидко забув про свої обіцянки і знову почав все частіше зазирати до чарки. Життя перетворилось на пекло. І коли Тетяні був рік, дружина сказала: «Досить». І поставила тверду крапку в сімейному житті.

І у вікнах сяйво куполів

Залишилася в будинку зі своїми доньками. Почала наводити в ньому лад. Перекрила дах, підвела фундамент, облицювала його деревом знадвору, побудувала врем’янку. Ніби й важко робити таку роботу жінці без господаря в дворі, але була одна обставина, яка брала зверху над усіма труднощами – це через дорогу височіла Покровська церква. Зранку до вечора, перебуваючи на подвір’ї, вона завжди перед очима бачила святиню. Коли на вулиці сонячно, від куполів відбиваються сонячні промені і світять їй прямісінько у вікна, наповнюючи кімнату з середини благодатним світлом. Відчуває Ганна Олександрівна, що живе, ніби в Бога під крилом. І від цього в душі завжди спокій і тепло. Згодом забрала до себе своїх стареньких батьків і доглядала їх до кінця життя. Доньки повиходили заміж. Наташа живе в Сосниці, Тетяна у Бахмачі. Має вже трьох онуків. Діти і внуки не забувають бабусю, яку дуже люблять.

Вірші для душі

В думках Ганна Олександрівна часто сама з собою, і в її голові стали народжуватися вірші. Останні 18 років вона працювала на швейній фабриці, пройшла шлях від швачки до майстра. Зараз роботу полишала через стан здоров’я. І перебуває в центрі зайнятості по безробіттю. Вже навесні піде на пенсію. Одного разу влітку, коли їхала на роботу рано-вранці, побачила чудо: небо було блакитне, а на ньому ні хмаринки, в одну мить підвела очі знову і побачила на ньому омофор. Оторопіла. Звідки він узявся? Адже щойно нічого не було. Хмари було надзвичайно білі і ніби торкались тим омофором землі. Ганна Олександрівна досі вважає це диво чимось благодатним для наших земель, адже ніби сама Божа Мати покрила нашу землю святим омофором.

Любить жінка природу і щодня їде до лісу або на луки. Завжди бере з собою маленьку пилочку, збирає сухі гілки – і в лісі чисто, і вдома можна грубу протопити, хоча має і газ. А ще з нею завжди зошит і ручка. Буває, гляне на щось – і в голові відразу народжуються рядки.

Якось їхала до Десни і побачила біля дороги стару розколену вербу, в яку влучила блискавка Від одного погляду на неї, відразу народився вірш. Від природи отримує енергію і задоволення і при поверненні додому це завжди прилив нових сил. Раніше свої вірші читала подругам. Згодом її запросили до об’єднання «Убідь» і зараз вона є його членом. Її вірші були вже надруковані у альманасі. Пише про різне, але дуже багато на тему релігії.

Ганна Олександрівна має багато шанувальників в інтернеті, свої вірші викладає у фейсбуці. А ще через соцмережі познайомилась з талановитими людьми, які теж є поетесами.

Незважаючи на роки, що позаду, вона має чисту і світлу душу і своїм теплом ділиться з оточуючими. Її щира посмішка здатна прогнати все погане, що в душі іншого. В її думках не тільки вірші, а й молитва до Бога про мир, про своїх дітей і щоб ніколи нікого в житті не торкалась біда. «Щоб красива була Україна і синя її далечінь, коли на полях колосяться пшениця і жито, й ячмінь», – так хоче Ганна Олександрівна.

Зараз читають

Пасічники Сосниччини гуртуються

Минулої неділі у селищному будинку культури відбулось перше засідання...

Олександр Демідкін – заступник головного лікаря

13 березня із ним укладено контракт. У минулому номері повідомлялось,...

Хто проголосував за закриття шкіл. Список депутатів

Нагадуємо, що 23 лютого депутати Сосницької селищної ради голосували...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Вам також може сподобатисяПОВ'ЯЗАНІ
Вам рекомендовано