Живе у Бога під крилом

Є люди, зустріч з якими в нашій душі залишить теплий слід. На їхніх обличчях сяє посмішка і від них йде неймовірне тепло і енергія, яку вони передають іншим. Є вони такими, незважаючи ні на що. В них теж за плечима пройдене нелегке життя.

Одна з таких – це Ганна Тимошенко. Її доля не завжди була шовковою, але вона в душі не містить зла. На її обличчі завжди щира посмішка і своє тепло вона передає іншим. Сама Ганна в свої 59 вважає себе щасливою, адже те, що вона бачить щодня, дає їй спокій, крила і почуття, що вона живе під Божим крилом.

Навчалась у трьох вузах

Ганна Олександрівна народилась в Пекареві. Сім’я була чималенька, сім чоловік – 5 дітей і батьки. Було дві корови, свині та інше господарство. Тато був дуже роботящий і віддавав себе роботі на повну. Трудився в колгоспі. Коли пішов на пенсію, то замість нього всю ту роботу, яку він виконував, стало робити сім чоловік. Ганна пам’ятає його строгим, він ніколи не був у доброму настрої. Згадує, як мовчки сивіли на печі і боялися навіть засміятися. Його вдома майже ніколи не було – робота. І всі його обов’язки лягали на плечі дітей.

Уже з раннього дитинства вона вміла все: і копиці тягали, і землю копала, і коноплі мочила. Все-все, що робили дорослі. Дуже любила землю і мріяла бути агрономом. Після 8 класу пішла до своєї мрії і вступила до радгосптехнікуму, що у Бобровицькому районі. Конкурс був дуже великий, але Ганна здала екзамени на відмінно і її зарахували у студенти. Та мамине серце тривожилось, як там донька буде сама так далеко. І доїзд був важким, адже від Чернігова ще треба було добиратись майже 100 кілометрів. Бідкалась мама за донькою і Ганна пожаліла матір, забрала документи і повернулась додому

Пішла до 9 класу вже у Сосниці. Жила у гуртожитку. Після 10 класу все-таки пішла навчатись, тільки вже цього разу вступила до Чернігівського училища молочної промисловості. Здобула спеціальність і за направленням приїхала працювати до Сосниці, де влаштувалась у маслозавод.

Ще в школі у гуртожитку була вихователька Марія Овсіївна Кемеровська. Вона також викладала німецьку мову. Ганна була в теплих відносинах з нею і дізнавшись, що дівчина потребує житло, запропонувала тій жити у неї. Погодилась. Робота на маслозаводі була тяжкою, за добу в літній період надходило до 60 тонн молока. І треба було все це переробити. Звісно, що носити бідони з вершками, морозивом доводилось щодня. А для дівчачих рук це було зовсім нелегко.

У 1981 році виникло бажання вступити до Сосницького технікуму. Пішла. Після того, як закінчувалися заняття, допомагала своїй господині. Весною за 4 дні скопувала 8 соток городу біля будинку, садила і полола, дуже любила землю і працю на ній. На той час, щоб найняти когось, треба було за такий труд заплатити 10 карбованців за сотку. Та хіба всидиш на місці, коли робота в радість? От і допомагала Марії Овсіївні в усьому.

Закохався з маминих листів

Поряд жили сусіди і бачили моторну, роботящу дівчину. В них був син, який служив у армії, писали йому листи і розповідали про квартирантку. І син, вже будучи там, зацікавився нею – хто ж вона така?

Ганна була на другому курсі, як Володя повернувся з армії. У Марії Овсіївни вдома була невелика бібліотека, і він почав ходити до них, ніби за книгами. То одну візьме, то іншу. Звісно, що це був тільки привід, адже його цікавила сама Ганна.

Після закінчення технікуму, вона поїхала працювати в Синютин і робила там економістом з оплати праці. З теплом згадує ті часи і досі дякує головному економісту Ганні Михайлівні Петришиній та головному бухгалтеру Галині Андріївні Зубар за переданий їй досвід. Теорія – це одне, а практика – інше. І саме вони передали їй свій величезний досвід.

Володимир почав їздити до Ганни у Синютин. Як признався одного разу, що покохав її ще там, у армії, з листів батьків, навіть жодного разу її не бачивши. Відстань між ними давала своє і Володимир покликав заміж. Одружилися. Пішли жити до його батьків, згодом народилась Наташа. Та не завжди сімейне життя є щасливим. Чоловік почав заглядати до чарки і вдома життя перестало бути спокійним. Терпіла. Та коли доньці було півроку, вирішила, що так більше жити не буде і пішла від чоловіка. Повернулась у Пекарів. Та коли бувала у Сосниці, завжди навідувалась до Марії Овсіївни. Дуже раділа господиня їхнім зустрічам. Знову запропонувала Ганні жити у неї, навіть не зважаючи на те, що дівчина мала дитину. І копи Наташі був рік і три місяці, вона повернулась у давно знайомий їй будинок. Знову пішла працювати на маслозавод. Тільки вже цього разу робота була не така важка і бідонів носити не доводилось, адже працювала у лабораторії. До 4,5 років Наташу, як рідну онуку, тішила Марія Овсіївна. Своїх дітей у жінки не було і можливо, від того вона так прикипіла до Ганни і бачила в ній ніби свою доньку. Свій будинок подарувала їй. З ними ще проживала старенька мама господині, яка була дуже віруючою, але вже давно була сліпа. Вона просила Ганну щовечора, щоб та читала їй «Святе письмо» на старослов’янській мові. Жінка читала. А в свята прочитаного було набагато більше, ніж щодня. З 18 років Ганна знала все те, адже читаючи щодня, все само собою відкладалося в серці і в душі. Звідси і почалася її любов до світлого, до Бога. Вона відчувала силу і підтримку від віри.

Вдруге в одну річку

Через 7 років чоловік знову став ходити до Ганни і вмовляв зійтися. Казав, що змінився і їхнє життя буде спокійним і щасливим. Благав. Марія Овсіївна була мудрою жінкою і не відпустила дівчину від себе. Знала, що життя все рівно не буде і добра від нього не чекала. Тому запропонувала Володимиру жити в її хаті. Згодом народилась Тетяна. Та коли їй було 3 місяці. Марія Овсіївна померла. Ще раніше відійшла у вічність її мама і Ганна Олександрівна залишилася без їхньої підтримки. Життя з чоловіком стало таким, як і колись. Він швидко забув про свої обіцянки і знову почав все частіше зазирати до чарки. Життя перетворилось на пекло. І коли Тетяні був рік, дружина сказала: «Досить». І поставила тверду крапку в сімейному житті.

І у вікнах сяйво куполів

Залишилася в будинку зі своїми доньками. Почала наводити в ньому лад. Перекрила дах, підвела фундамент, облицювала його деревом знадвору, побудувала врем’янку. Ніби й важко робити таку роботу жінці без господаря в дворі, але була одна обставина, яка брала зверху над усіма труднощами – це через дорогу височіла Покровська церква. Зранку до вечора, перебуваючи на подвір’ї, вона завжди перед очима бачила святиню. Коли на вулиці сонячно, від куполів відбиваються сонячні промені і світять їй прямісінько у вікна, наповнюючи кімнату з середини благодатним світлом. Відчуває Ганна Олександрівна, що живе, ніби в Бога під крилом. І від цього в душі завжди спокій і тепло. Згодом забрала до себе своїх стареньких батьків і доглядала їх до кінця життя. Доньки повиходили заміж. Наташа живе в Сосниці, Тетяна у Бахмачі. Має вже трьох онуків. Діти і внуки не забувають бабусю, яку дуже люблять.

Вірші для душі

В думках Ганна Олександрівна часто сама з собою, і в її голові стали народжуватися вірші. Останні 18 років вона працювала на швейній фабриці, пройшла шлях від швачки до майстра. Зараз роботу полишала через стан здоров’я. І перебуває в центрі зайнятості по безробіттю. Вже навесні піде на пенсію. Одного разу влітку, коли їхала на роботу рано-вранці, побачила чудо: небо було блакитне, а на ньому ні хмаринки, в одну мить підвела очі знову і побачила на ньому омофор. Оторопіла. Звідки він узявся? Адже щойно нічого не було. Хмари було надзвичайно білі і ніби торкались тим омофором землі. Ганна Олександрівна досі вважає це диво чимось благодатним для наших земель, адже ніби сама Божа Мати покрила нашу землю святим омофором.

Любить жінка природу і щодня їде до лісу або на луки. Завжди бере з собою маленьку пилочку, збирає сухі гілки – і в лісі чисто, і вдома можна грубу протопити, хоча має і газ. А ще з нею завжди зошит і ручка. Буває, гляне на щось – і в голові відразу народжуються рядки.

Якось їхала до Десни і побачила біля дороги стару розколену вербу, в яку влучила блискавка Від одного погляду на неї, відразу народився вірш. Від природи отримує енергію і задоволення і при поверненні додому це завжди прилив нових сил. Раніше свої вірші читала подругам. Згодом її запросили до об’єднання «Убідь» і зараз вона є його членом. Її вірші були вже надруковані у альманасі. Пише про різне, але дуже багато на тему релігії.

Ганна Олександрівна має багато шанувальників в інтернеті, свої вірші викладає у фейсбуці. А ще через соцмережі познайомилась з талановитими людьми, які теж є поетесами.

Незважаючи на роки, що позаду, вона має чисту і світлу душу і своїм теплом ділиться з оточуючими. Її щира посмішка здатна прогнати все погане, що в душі іншого. В її думках не тільки вірші, а й молитва до Бога про мир, про своїх дітей і щоб ніколи нікого в житті не торкалась біда. «Щоб красива була Україна і синя її далечінь, коли на полях колосяться пшениця і жито, й ячмінь», – так хоче Ганна Олександрівна.

Зараз читають

Стадіон після реконструкції офіційно відкрито

11 жовтня в Сосницькій громаді відбулась значна подія –...

Оголошено конкурс на посаду директора Сосницької лікарні. Склад конкурсної комісії

05 лютого 2021 року відбулося засідання виконавчого комітету Сосницької...

7 квітня – сесія ради: закриття шкіл та обрання Задесенського старости

7 квітня об 10:00 в приміщенні Сосницької селищної ради...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Вам також може сподобатисяПОВ'ЯЗАНІ
Вам рекомендовано