Новини Жителька с. Лави Марія Минівна Тихієнко відзначила своє 100-річчя

Жителька с. Лави Марія Минівна Тихієнко відзначила своє 100-річчя

-

Вона щовечора сама вмикає телевізор, дивиться «Стосується кожного» з Андрієм Данилевичем і новини. Сама вмикає радіо. Ще в тому році читала газети від першої літери і до останньої без окулярів. Ніколи не хворіла і не приймала ліків. Може, й не дивно, але мова піде про жінку, якій 1 серпня виповнилося 100 років. Марія Минівна Тихієнко пам’ятає все своє життя у подробицях. І є одна обставина, про яку дуже шкодує і досі.

До свого поважного віку ставиться спокійно, з оптимізмом, бо впевнена, що життя їй ще дозволить по-жити, адже добре пам’ятає свій дивний сон.

Довгожителів у родині не було

У 1920 році у Спаському з’явилася дівчинка, яку назвали Марією. Усього у сім’ї Вовків було п’ятеро дітей. Та тільки одній Марії життя продовжило віку, хоча і послало на її долю дуже багато випробувань. Найстаршу сестру Галину, яка народилася 1908 року, забрали в Німеччину на роботу. Бабуся дуже добре пам’ятає, як обіймалася і прощалася з сестрою зі сльозами на очах. А через рік прийшла звістка, що Галина померла. Брат Гриша народився в 1910 році. Пройшов війну і помер у віці 70 років. Петро був 1914 року народження. Працював учителем і директором школи у Киріївці, та його вбили німці під час війни. А сестра Надя 1923 року була наймолодша, працювала увесь час вчителькою у Кнутах та померла у віці 33 роки, залишивши по собі єдиного сина. Батьки не дозволили поховати доньку у Кнутах і забрали її у Спаське, щоб дитина лежала у своїй землі. Не могли батьки схилити голову на могилі Галини, адже похована вона у Німеччині. На початку війни тут всюди були німці. І це вони вбили Петра біля Пекарівського порому та вкинули його тіло в Десну. І знайшли його аж у Максаках. Люди переказали батькам,щоб забрали сина. Марія була не сміливою, та все ж таки набралася мужності й пішла в контору до німців, щоб дали дозвіл привезти тіло брата додому і поховати у рідному селі. Німці дуже здивувалися її сміливості й таки видали потрібний документ. Принесла дозвіл Марія додому й віддала батькам, та вони відмовилися забрати сина додому.

«Доню, якщо ми заберемо його сюди, то вони й нас уб’ють. Ми його не повернемо, та хоча б ви залишитеся живими», – сказали батьки.

Так і поховали сина у Максаках.

Коли Марії було 12 років, вона пам’ятає, як проходила колективізація. Всіх заганяли в колгосп. І в тих, хто щось мав, відбирали все майно, бо вважали їх куркулями. Жив у селі Лапа Никифор, який мав 10 дітей. В нього відібрали все господарство і забрали будинок, де влада зробила яспі для дітей. їх всіх виселили, і що було потім – не відомо. Пам’ятає, як в той час в їхній хаті ночувало багато чоловіків. Вони тікали від когось. Вранці сестра Галя погнала корову до Десни і всіх чоловіків, що ночували в них, переправила човном на інший берег. Та тут почувся гуркіт моторів і їх переслідувачі майже нагнали. Почалася перестрілка. Один зі снарядів з того берега влучив прямісінько в їхній сарай. Добре, що він не загорівся. Та все ж трохи пошкодився.

Кохання з першого погляду

Закінчила Марія школу і поїхала навчатися до Чернігова на продавця. Рік навчалася і повернулася у Спаське: Почала працювати у магазині. Згодом її перевели на інше місце роботи. Голова кооперативу направив її працювати на Магістраль, на Дорошовій горі. Це таке місце, де кожне село мало свій магазин. І Марія пішки ходила туди на роботу.

Батьки працювали в колгоспі і Марія теж їм допомагала. Якось повезла волами зерно до Сосниці, та перед селищем вони самі звернули з дороги до річки, щоб напитись води. Коли напились, дівчина на ледь їх вигнала звідти. Поїхала далі й по дорозі зустріла підводу з сірим конем, на якій їхав хлопець з якимсь дядьком. Парубок заговорив до дівчини, бо побачив, що щось не те, і поцікавився, чому мокрі воли. Перекинувшись словами, Марія поїхала собі далі, навіть не підозрюючи, що це була її доля. Парубок жив у Масалаївці і одного разу приїхав у Спаське до своєї двоюрідної сестри. Та, мабуть, сподобалась йому та дівка на волах, бо Захар взяв дядька і прийшов до хати свататись. Такого вона не очікувала і не погоджувалася йти за нього. Батьки почали вмовля-ти^щоб ішла. Це був 1942 рік. Йшла війна.

Йди, Марія, поїдеш жити в інше село, то, може, хоч ти залишишся живою.

«Я помурчала, помурчала, тай погодилася, послухавши батьків», – пригадує Марія Минівна.

Розписалися. Повінчалися. Поставили на віз скриню з приданим і в день весілля вечором двадцятитрьохріч-ний Захар повіз свою дружину у вишитій сорочці з вінком і яскравими стрічками в своє село. «Біля села протікала Убідь, і ми конем переправлялися через річку убрід. Та додому не доїхали, бо кінь після річки на дорозі розпрігся. Перепрягли коня і поїхали далі. Це була погана прикмета, – вважала жінка. – Дома з Захаром проживала сестра та його мати. Через рік сестра пішла заміж і ми все залишились втрьох. Свекруха в мене добра була, постійно тішила дітей і ми жили з нею у добрих відносинах до кінця її життя. У них було господарство. Коня чоловік прив’язував пасти у Загорідді, це луг над річкою недалечко нашої хати. Одного разу під час війни наші солдати відступали і рано-вранці бігли через Загориддя. Один із солдатів схопив нашого коня,сів верхи і втік, з тих пір кінь до нас вже не повернувся. Шкода було дуже, але нічого не зробиш.

Народила в полі

Вже заміжньою пішла працювати в колгосп. Робота була тяжка, прокидалась на світанку і пішки ходила за В’юнище, у Буримку, де треба було заготовляти сіно для колгоспної худоби. Було, що підвозили конем, але рідко. За Байраком, під Лавами, серпами жали зернові.

Платили за копу,а в ній мало бути 60 снопів. І якби не втомилися, та ввечері по дорозі додому завжди співали. Був час, що працювала свинаркою і телятницею.

Першу доньку Галину народила 1943 року. Вона вийшла заміж у Лави, народила трьох доньок Валю, Танюі Любу, які зараз всі три проживають у Москві. Другим у 1955 році народився Анатолій, який проживає з сім’єю у Сосниці і в нього є син Сергій. У 1957 році в сім’ї з’явилася Валя, яка зараз проживає в Москві й теж має сина Максима й доньку Альону. Михайло народився 1959 року, живе в Загребеллі і теж має сина Андрія і дочку Наташу. А п’ятим у 1961 році народився Іван, який проживає у батьківській хаті, в Масалаївці з дружиною. Одного з дітей Марія Минівна родила в полі. В той день біля Масалаївки рвала коноплі. Нарвала до обід півкопи, прийшла в село пообідати і знову повернулася у поле працювати. Та відчула, що щось не те, зрозуміла, що незабаром народить. Побігла додому. Зовиця мерщій запрягла коня і помчали до Сосниці, та не доїхали і дитина з’явилася на півдоро-зі. І вже в лікарню приїхали втрьох, де пробули 10 днів, після чого породіллю виписали додому.

Коли Івану було 14 років, помер їхній тато Захар Федорович Тихієнко. І жінка з 1975 року залишилась зі свекрухою. Та у 1978 році померла і вона. Важко було піднімати дітей на ноги. Все життя працювала. Тримала господарство, щоб було дітям що їсти. Бралася за все, бо мусила. Не жаліє ні про що, а тільки про одне.

«Колись Іван захотів одружитися на одній дівчині, а я не дозволила. Тепер досі відчуваю себе винною, своїх дітей з теперішньою дружиною в нього нема», – каже мати.

Ніколи не приймала ліків

Вже 12 років, як донька Галя забрала маму до себе у Лави. Проживає одна, тому вмовила неньку переїхати. Спочатку Марія Минівна голосила за рідною хатою. Та згодом звикла. Корова у дворі є досі, хоч Галині 76 років. Минулого року були качки. І коли Галині треба було робити якусь роботу за межами двора, то за всім доглядала Марія Минівна. Ще в тому році годувала курей, терла буряки і гарбузи качкам. А було таке в тому році, що качки зникли з двора, коли Галини не було дома. Стривожилася бабуся і пішла їх шукати. Ніде не знайшла. І пішла до сусідки, щоб та подзвонила до Галини і сказала про зникнення. Качок знайшли в той же день. Вони залізли в чужий сад і спокійнісінько ласували смородиною. Щороку з Москви до Галини і бабусі з’їжджається вся рідня, тому корова не зайва. За все своє довге життя Марія Минівна жодного разу не хворіла і не приймала ліків. Ще в тому році читала всі газети без окулярів від першої літери і до останньої, бо дуже любила це діло. А вже цього року зір трохи впав, тому газет вже не читає. Сама вмикає телевізор і дуже любить дивитися «Стосується кожного» і новини. Ще в тому році дивилася фільми, та зараз до них зникла цікавість. Ніколи не фарбувала волосся, ні очей, ні губ, і ніякої косметики не мала взагалі.

«А що ви любите їсти?» – спитала ми. «Люблю все, – відповіла жінка, – та найбільше люблю борщ. Люблю молоко, молочні продукти. їм все і не перебираю харчами». Вже цього року Марія Минівна з хати в двір не виходила. Зимою на льоду підковзнулася і впала, то тепер боїться, що може знову впасти і не дай Боже зламає собі щось, а не хоче стати обузою для доньки. Має Марія Минівна 8 онуків і стільки ж правнуків. Всі частенько приїжджають до неї провідати. Та особливо чекає вона свій поважний ювілей, що збереться вся родина за святковим столом і вона зможе їх усіх побачити, чого дуже хоче.

На своїх ногах до сторіччя

Колись давно наснився їй один сон. Що в далечінь по дорозі йде її сваха, потім Катерина Отченашенко, а за ними йшла вона. Свахи вже нема 5 років, Катерина Отченашенко нині проживає в Загребеллі і їй теж понад 90 років. Жінка впевнена, що піде з життя тоді, коли покине цей світ Катерина. А поки друга бабуся жива, її черга ще не настала.

При розмові із Марією Минівною ми щиро дивувалися її прекрасній пам’яті, і тому, що ще в 99 років вона могла робити те, чого навіть у 70 старі люди не можуть. Та і до цього часу вона сама вдягається, сама їсть, пересувається по будинку без допомоги і не є тягарем для доньки. Та в чому її секрет довголіття – ми не знаємо. Скажемо одне, що навіть при розмові з нами, на її обличчі з’являлася посмішка і ми зрозуміли, що нині вона почувається щасливою. Не зважаючи на тяжке життя, їй вдалося дійти на своїх ногах до такого поважного віку, а таке життя дозволяє не всім.

Шановна ювілярко! Від щирого серця вітаємо Вас із сторіччям. Бажаємо Вам міцного здоров’я, щастя і хай Ваш сон зачекає ще багато років.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Останні новини

Автовыкуп: что это такое и как работает?

В современном мире практически невозможно встретить человека, который бы не имел собственного автомобильного транспорта. Ведь это избавляет от стояния в...

Лицеистка, которая прошла «Мужское / Женское» и «МастерШеф»

Таня Герман – выпускница Черниговского областного педагогического лицея 2015 года. Училась на гуманитарном профиле. Здесь она раскрывала себя, как...

Основные преимущества покупки медицинских товаров в нашем интернет-магазине «МЕДСТОР»

Говоря за уровень медицины, то он действительно сейчас вырос и в Украине вы можете заметить, как открываются новые медицинские...

Средства для защиты древесины — несколько популярных составов и разнообразный ассортимент на сайте «Bionic House»

Деревообрабатывающие составы, на сегодняшний день, представлены многочисленными компаниями. Несмотря на то, что данная категория товаров является достаточно популярной и...

У Сосниці відкрили безкоштовний велопрокат

Як виглядає прокат велосипедів, напевно, знає багато: в найбільш відвідуваних публікою місцях стоять велосипеди, а у якості застави за...

3 совета от интернет-магазина «Arctic», которые помогут вам выбрать аксессуары для ребенка

Покупая детскую шапку, крайне важно выбрать модель, которая соответствует сезону, а также предпочтениям и вкусам ребёнка. На самом деле,...

Зараз читають

Живе у Бога під крилом

Є люди, зустріч з якими в нашій душі залишить...

Студия Видео Продакшн Dme.Production поможет вам наладить грамотную рекламную кампанию

Рекламный ролик — серьезной и мощности ресурс, который способен...

Вам також може сподобатисяПОВ'ЯЗАНІ
Вам рекомендовано