Новини Жителька с. Лави Марія Минівна Тихієнко відзначила своє 100-річчя

Жителька с. Лави Марія Минівна Тихієнко відзначила своє 100-річчя

-

- Advertisment -Жителька с. Лави Марія Минівна Тихієнко відзначила своє 100-річчя

Вона щовечора сама вмикає телевізор, дивиться «Стосується кожного» з Андрієм Данилевичем і новини. Сама вмикає радіо. Ще в тому році читала газети від першої літери і до останньої без окулярів. Ніколи не хворіла і не приймала ліків. Може, й не дивно, але мова піде про жінку, якій 1 серпня виповнилося 100 років. Марія Минівна Тихієнко пам’ятає все своє життя у подробицях. І є одна обставина, про яку дуже шкодує і досі.

До свого поважного віку ставиться спокійно, з оптимізмом, бо впевнена, що життя їй ще дозволить по-жити, адже добре пам’ятає свій дивний сон.

Довгожителів у родині не було

У 1920 році у Спаському з’явилася дівчинка, яку назвали Марією. Усього у сім’ї Вовків було п’ятеро дітей. Та тільки одній Марії життя продовжило віку, хоча і послало на її долю дуже багато випробувань. Найстаршу сестру Галину, яка народилася 1908 року, забрали в Німеччину на роботу. Бабуся дуже добре пам’ятає, як обіймалася і прощалася з сестрою зі сльозами на очах. А через рік прийшла звістка, що Галина померла. Брат Гриша народився в 1910 році. Пройшов війну і помер у віці 70 років. Петро був 1914 року народження. Працював учителем і директором школи у Киріївці, та його вбили німці під час війни. А сестра Надя 1923 року була наймолодша, працювала увесь час вчителькою у Кнутах та померла у віці 33 роки, залишивши по собі єдиного сина. Батьки не дозволили поховати доньку у Кнутах і забрали її у Спаське, щоб дитина лежала у своїй землі. Не могли батьки схилити голову на могилі Галини, адже похована вона у Німеччині. На початку війни тут всюди були німці. І це вони вбили Петра біля Пекарівського порому та вкинули його тіло в Десну. І знайшли його аж у Максаках. Люди переказали батькам,щоб забрали сина. Марія була не сміливою, та все ж таки набралася мужності й пішла в контору до німців, щоб дали дозвіл привезти тіло брата додому і поховати у рідному селі. Німці дуже здивувалися її сміливості й таки видали потрібний документ. Принесла дозвіл Марія додому й віддала батькам, та вони відмовилися забрати сина додому.

«Доню, якщо ми заберемо його сюди, то вони й нас уб’ють. Ми його не повернемо, та хоча б ви залишитеся живими», – сказали батьки.

Так і поховали сина у Максаках.

Коли Марії було 12 років, вона пам’ятає, як проходила колективізація. Всіх заганяли в колгосп. І в тих, хто щось мав, відбирали все майно, бо вважали їх куркулями. Жив у селі Лапа Никифор, який мав 10 дітей. В нього відібрали все господарство і забрали будинок, де влада зробила яспі для дітей. їх всіх виселили, і що було потім – не відомо. Пам’ятає, як в той час в їхній хаті ночувало багато чоловіків. Вони тікали від когось. Вранці сестра Галя погнала корову до Десни і всіх чоловіків, що ночували в них, переправила човном на інший берег. Та тут почувся гуркіт моторів і їх переслідувачі майже нагнали. Почалася перестрілка. Один зі снарядів з того берега влучив прямісінько в їхній сарай. Добре, що він не загорівся. Та все ж трохи пошкодився.

Кохання з першого погляду

Закінчила Марія школу і поїхала навчатися до Чернігова на продавця. Рік навчалася і повернулася у Спаське: Почала працювати у магазині. Згодом її перевели на інше місце роботи. Голова кооперативу направив її працювати на Магістраль, на Дорошовій горі. Це таке місце, де кожне село мало свій магазин. І Марія пішки ходила туди на роботу.

Батьки працювали в колгоспі і Марія теж їм допомагала. Якось повезла волами зерно до Сосниці, та перед селищем вони самі звернули з дороги до річки, щоб напитись води. Коли напились, дівчина на ледь їх вигнала звідти. Поїхала далі й по дорозі зустріла підводу з сірим конем, на якій їхав хлопець з якимсь дядьком. Парубок заговорив до дівчини, бо побачив, що щось не те, і поцікавився, чому мокрі воли. Перекинувшись словами, Марія поїхала собі далі, навіть не підозрюючи, що це була її доля. Парубок жив у Масалаївці і одного разу приїхав у Спаське до своєї двоюрідної сестри. Та, мабуть, сподобалась йому та дівка на волах, бо Захар взяв дядька і прийшов до хати свататись. Такого вона не очікувала і не погоджувалася йти за нього. Батьки почали вмовля-ти^щоб ішла. Це був 1942 рік. Йшла війна.

Йди, Марія, поїдеш жити в інше село, то, може, хоч ти залишишся живою.

«Я помурчала, помурчала, тай погодилася, послухавши батьків», – пригадує Марія Минівна.

Розписалися. Повінчалися. Поставили на віз скриню з приданим і в день весілля вечором двадцятитрьохріч-ний Захар повіз свою дружину у вишитій сорочці з вінком і яскравими стрічками в своє село. «Біля села протікала Убідь, і ми конем переправлялися через річку убрід. Та додому не доїхали, бо кінь після річки на дорозі розпрігся. Перепрягли коня і поїхали далі. Це була погана прикмета, – вважала жінка. – Дома з Захаром проживала сестра та його мати. Через рік сестра пішла заміж і ми все залишились втрьох. Свекруха в мене добра була, постійно тішила дітей і ми жили з нею у добрих відносинах до кінця її життя. У них було господарство. Коня чоловік прив’язував пасти у Загорідді, це луг над річкою недалечко нашої хати. Одного разу під час війни наші солдати відступали і рано-вранці бігли через Загориддя. Один із солдатів схопив нашого коня,сів верхи і втік, з тих пір кінь до нас вже не повернувся. Шкода було дуже, але нічого не зробиш.

Народила в полі

Вже заміжньою пішла працювати в колгосп. Робота була тяжка, прокидалась на світанку і пішки ходила за В’юнище, у Буримку, де треба було заготовляти сіно для колгоспної худоби. Було, що підвозили конем, але рідко. За Байраком, під Лавами, серпами жали зернові.

Платили за копу,а в ній мало бути 60 снопів. І якби не втомилися, та ввечері по дорозі додому завжди співали. Був час, що працювала свинаркою і телятницею.

Першу доньку Галину народила 1943 року. Вона вийшла заміж у Лави, народила трьох доньок Валю, Танюі Любу, які зараз всі три проживають у Москві. Другим у 1955 році народився Анатолій, який проживає з сім’єю у Сосниці і в нього є син Сергій. У 1957 році в сім’ї з’явилася Валя, яка зараз проживає в Москві й теж має сина Максима й доньку Альону. Михайло народився 1959 року, живе в Загребеллі і теж має сина Андрія і дочку Наташу. А п’ятим у 1961 році народився Іван, який проживає у батьківській хаті, в Масалаївці з дружиною. Одного з дітей Марія Минівна родила в полі. В той день біля Масалаївки рвала коноплі. Нарвала до обід півкопи, прийшла в село пообідати і знову повернулася у поле працювати. Та відчула, що щось не те, зрозуміла, що незабаром народить. Побігла додому. Зовиця мерщій запрягла коня і помчали до Сосниці, та не доїхали і дитина з’явилася на півдоро-зі. І вже в лікарню приїхали втрьох, де пробули 10 днів, після чого породіллю виписали додому.

Коли Івану було 14 років, помер їхній тато Захар Федорович Тихієнко. І жінка з 1975 року залишилась зі свекрухою. Та у 1978 році померла і вона. Важко було піднімати дітей на ноги. Все життя працювала. Тримала господарство, щоб було дітям що їсти. Бралася за все, бо мусила. Не жаліє ні про що, а тільки про одне.

«Колись Іван захотів одружитися на одній дівчині, а я не дозволила. Тепер досі відчуваю себе винною, своїх дітей з теперішньою дружиною в нього нема», – каже мати.

Ніколи не приймала ліків

Вже 12 років, як донька Галя забрала маму до себе у Лави. Проживає одна, тому вмовила неньку переїхати. Спочатку Марія Минівна голосила за рідною хатою. Та згодом звикла. Корова у дворі є досі, хоч Галині 76 років. Минулого року були качки. І коли Галині треба було робити якусь роботу за межами двора, то за всім доглядала Марія Минівна. Ще в тому році годувала курей, терла буряки і гарбузи качкам. А було таке в тому році, що качки зникли з двора, коли Галини не було дома. Стривожилася бабуся і пішла їх шукати. Ніде не знайшла. І пішла до сусідки, щоб та подзвонила до Галини і сказала про зникнення. Качок знайшли в той же день. Вони залізли в чужий сад і спокійнісінько ласували смородиною. Щороку з Москви до Галини і бабусі з’їжджається вся рідня, тому корова не зайва. За все своє довге життя Марія Минівна жодного разу не хворіла і не приймала ліків. Ще в тому році читала всі газети без окулярів від першої літери і до останньої, бо дуже любила це діло. А вже цього року зір трохи впав, тому газет вже не читає. Сама вмикає телевізор і дуже любить дивитися «Стосується кожного» і новини. Ще в тому році дивилася фільми, та зараз до них зникла цікавість. Ніколи не фарбувала волосся, ні очей, ні губ, і ніякої косметики не мала взагалі.

«А що ви любите їсти?» – спитала ми. «Люблю все, – відповіла жінка, – та найбільше люблю борщ. Люблю молоко, молочні продукти. їм все і не перебираю харчами». Вже цього року Марія Минівна з хати в двір не виходила. Зимою на льоду підковзнулася і впала, то тепер боїться, що може знову впасти і не дай Боже зламає собі щось, а не хоче стати обузою для доньки. Має Марія Минівна 8 онуків і стільки ж правнуків. Всі частенько приїжджають до неї провідати. Та особливо чекає вона свій поважний ювілей, що збереться вся родина за святковим столом і вона зможе їх усіх побачити, чого дуже хоче.

На своїх ногах до сторіччя

Колись давно наснився їй один сон. Що в далечінь по дорозі йде її сваха, потім Катерина Отченашенко, а за ними йшла вона. Свахи вже нема 5 років, Катерина Отченашенко нині проживає в Загребеллі і їй теж понад 90 років. Жінка впевнена, що піде з життя тоді, коли покине цей світ Катерина. А поки друга бабуся жива, її черга ще не настала.

При розмові із Марією Минівною ми щиро дивувалися її прекрасній пам’яті, і тому, що ще в 99 років вона могла робити те, чого навіть у 70 старі люди не можуть. Та і до цього часу вона сама вдягається, сама їсть, пересувається по будинку без допомоги і не є тягарем для доньки. Та в чому її секрет довголіття – ми не знаємо. Скажемо одне, що навіть при розмові з нами, на її обличчі з’являлася посмішка і ми зрозуміли, що нині вона почувається щасливою. Не зважаючи на тяжке життя, їй вдалося дійти на своїх ногах до такого поважного віку, а таке життя дозволяє не всім.

Шановна ювілярко! Від щирого серця вітаємо Вас із сторіччям. Бажаємо Вам міцного здоров’я, щастя і хай Ваш сон зачекає ще багато років.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Останні новини

Запитай у мера. Випуск 6

Сьогодні ми знову даємо відповіді на питання. Приємно, що їх знову багато, це говорить про те що...

ФК «Кудрівка» перемагає «Динамо» та робить крок до чемпіонства

Єдиною командою із представників нашого району, яка на минулих вихідних здобула очки, була саме ФК«Кудрівка», яка вдома...

«Волинка» «горить» на нефартовому стадіоні «Торнадо». «Березна» бере реванш у «Лав»

«Торнадо» (Стольне) 5:1 «Волинка» (2:0)Гол: Штакал Віталій. В кожної команди бувають матчі, коли здається,...
- Advertisement -Жителька с. Лави Марія Минівна Тихієнко відзначила своє 100-річчяЖителька с. Лави Марія Минівна Тихієнко відзначила своє 100-річчя

30 сесія: громада приймає у власність майно району

23 вересня відбулось засідання 30 сесії Сосницької селищної ради, на якому були присутні 16 депутатів. Всього на...

У Сосниці з’являться безкоштовний прокат велосипедів та вуличні майстерні

На сьогоднішній день Сосниця – центр об’єднаної громади. В селищі немає громадського транспорту, люди, які приїжджають до...

Зараз читають

- Advertisement -Жителька с. Лави Марія Минівна Тихієнко відзначила своє 100-річчяЖителька с. Лави Марія Минівна Тихієнко відзначила своє 100-річчя

Вам також може сподобатисяПОВ'ЯЗАНІ
Recommended to you