З родини Кудрівчан вийшла чемпіонка України

Сім’я Лупиносів – міцна і дружня родина. Все в їх житті йде за планом. І навіть старовинний годинник, який красується на стіні і має вік більше ста років, жодного разу не підвів. Вони крокують по життю впевнено, під унісон з годинником. Під одним дахом зібралося три покоління, та до думки найстаршого всі прислухаються. Шанують один одного, через те в їхній сім’ї мир і лад. Кожен знає свою роботу і робить її на совість – по-іншому не вміють. А Катя, яка є найменшою в їх родині, в свої 20 років має здобутки, про які можна тільки мріяти. І досягла успіху саме тому, що в її жилах тече кров мудрого дідуся і бабусі, турботливих і найкращих батьків. Адже саме від них вона отримала ті міцні крила і долетіла до таких висот.

Жили-були

Сім’я Лупиносів проживає в Мені та свої ростки пустили в с. Кудрівка Сосницького району. І їх міцне коріння пішло саме звідти, де вони прожили півжиття. Ну й що ж тут особливого? – спитаєте ви. Можливо б і нічого, тільки мова піде про родину, в якій проживає чемпіонка України і має в своєму здобутку сотні перемог в свої молоді роки. Про неї писало багато газет. Та вважаємо, що і ми повинні знати і пишатися нею, адже її дідусь, бабуся, тато і мама з наших країв. Та і сама чемпіонка народилася в Кудрівці, певний час проживала там.

І почнемо ми розповідь, як у казці, зі слів: «Жили-були Ганна Андріївна і Михайло Андрійович в одному селі. Вона народилась 19 грудня 1946 року, а він 15 грудня 1941 р. Росли собі, ходили до школи (а на той час в селі навчалося понад 400 дітей). Він закінчив школу і пішов працювати трактористом, а вона, хоч і молодша, вдень теж працювала, а ввечері бігла до вечірньої школи. Михайло вже давно придивився до Галі, адже вона була дівка моторна, бідова і, звісно, красуня. Жив парубок біля самої школи. Ввечері, після роботи, він чекав, коли пролунає останній дзвінок і швиденько крокував до навчального закладу, щоб провести Галину додому. І цей дзвінок був для нього таким бажаним, адже передрікав зустріч з коханою. Згодом і одружилися.

Привів Михайло дружину до рідного дому і там почали своє спільне життя. 1 жовтня 1966 року Бог послав їм синочка Віктора, а 9 липня 1973 року благословив і Олександром. Була в чоловіка сестра Ольга, яка на той час проживала в Гутищі, пішла туди заміж. Та згодом розлучилася і повернулася в батьківський дім. Стало трохи тісненько і Михайло з дружиною вирішили піти жити окремо. Навпроти Галининих батьків продавався кам’яний будинок – купили. Та оселя з такого будматеріалу сира і холодна. Жили і з часом захворів господар астмою. В 1986 році помер тато дружини і сім’я вирішила залишити той холодний будинок і перейшли в мамину оселю.

Ганна Андріївна 16 років працювала дояркою та за життя виконувала й інші роботи. Михайло Андрійович з часом залишив трактора, працював інженером по техніці безпеки, був і головою профкому.

Шляхи синів

Діти росли. Віктор після 8-го класу пішов навчатися до Сосницького сільськогосподарського технікуму Після його закінчення вступив до Харківського інституту ім. Докучаєва. Провчився рік і його призвали на строкову службу. Два роки минуло швидко, і після повернення знову продовжив навчання в тому ж закладі. Повернувся не дарма, бо саме там і зустрів свою долю. Дружина була родом із Менщини, із Феськівки. Одружилися і після закінчення навчання (весілля було на 4 курсі) приїхали додому до нареченої у Феськівку. Та не самі, а вже з донькою Оленкою, яка з’явилась на світ 10 квітня 1990 року. А в 1999 році 9 жовтня в сім’ї було ще одне поповнення, і всі раділи з приводу народження Надійки. Обидві дівчинки закінчили школу із золотими медалями і вступили до Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця, що в Києві.

Олена вже стала сімейним лікарем, закінчила навчання з червоним дипломом. Надія ще навчається. Жили в Феськівці, та Віктор працював у Мені. Розуміли, що краще і житло мати там, адже перспектив більше, ніж тут. Стали будувати будинок і незабаром перейшли в нову оселю, зведену у Мені. Живуть там і досі.

Олександр після закінчення 8 класів вступив до Новгород-Сіверського медичного училища, де навчався 3,5 роки і став фельдшером-акушером У 1992 році, після навчання, влаштувався до Сосницької лікарні, де проробив усього декілька місяців і його призвали на строкову службу. Це був перший рік нової української армії. Службу солдати несли вже 1,5 року. Повернувся додому рослим і гарним – дуже змужнів. Після армії пішов працювати у Ляшківці фельдшером, де віддав 13 років цій справі. Там був ФАП і в селі на початку його роботи проживало 79 мешканців. Від Кудрівки до Ляшківців 8 кілометрів їздив щодня. А зимою колгосп давав йому коня і сіна на нього, тож заметені дороги долав без перешкод.

Після роботи і у вихідні ходив до клубу, як і всі. Молодь частенько їздила на вечорниці до сусіднього села Киріївка. Поїхав туди і він. І там, у клубі, познайомився з Інною. Та вже наступного разу їхав у те село з думками, що хоче її знову побачити. І з того часу мандрував у Киріївку вже тільки заради неї. Струнка дівчина полонила його серце назавжди і після тривалих зустрічей заслав сватів та стали на весільний рушничок. Чоловік, як і його батько, повіз дружину у батьківську хату, у Кудрівку. І вже 6 березня 1994 року у них з’явився син, якого назвали Сергієм. А 1 лютого 2000 року на них дивились оченята донечки, яку дуже хотіли і за спільною згодою назвали її Катериною.

На те вона сім’я, щоб бути разом

Віктор звав батьків жити до себе у Мену, адже сумував за ними. Зрештою вони погодились. У 2002 році переїхали з Кудрівки до Мени, залишивши свій будинок меншому сину. Час плив, і Олександр попав під скорочення. Розуміли, що у Кудрівці молоду сім’ю з дітками нічого не чекає. У 2008 році купили будинок у Мені, куди переїхали поближче до рідних. Маючи золоті руки, ремонт почав робити сам: і ванну кахлем облицював, і стелю з гіпсу двохрівневу зробив і пофарбував. Не зважаючи на те, що за освітою медик, зварювальні роботи робить не гірше від професіоналу. Має свій тракторець. Лагодить автомобілі, знайде будь-яку неполадку, вдома є всі верстати. Займається також різьбленням по дереву. В будинку багато речей з різьбою зробив своїми руками.

Дружина Інна років 5 тому якось побачила вишиту ікону. І так вона їй сподобалася, що в глибині серця чомусь і сама захотіла таку вишити. Купила нитки, канву, зразок і почала творити. Вийшло. Та на одній іконі бажання не згасло.

Слідом вишила ще не одну. А тоді вишила весільний рушник для доньки, а також ще два однакових для вінчання в церкві. Хрестики дуже рівненькі, всі дивляться в одну сторону і кольори підібрані так майстерно, що квіти на них, ніби живі. Для ікон чоловік сам зробив рамки, які прикрасив різьбою і покрив їх лаком. Тепер вони доповнюють гарний інтер’єр. Зараз вже не вишиває. Освоїла новий вид заняття – манікюр. Робить дуже гарно і тому має клієнтів вдосталь, є навіть з Чернігова.

З часом Олександр з дружиною захотіли, щоб батьки знову жили з ними, як у Кудрівці. Батьки перейшли. І тепер проживають тут. Колись тримали дві корови. Був повен двір господарства, та вже часи не ті й корів нема. А ось кабанчик у хліві є й нині. Людям, які звикли працювати, важко всидіти на місці. Скрізь лад. Є літня кухня, ремонт в якій зробив сам Олександр і готують там свої страви господині круглий рік, Інна борщ готує, а Ганна Андріївна пироги пече. Удвох дружно ладять на кухні. Спочатку всі дуже сумували за своїм селом, свій будинок продали, та їздять у рідні краї часто. В селі ще проживають дві рідні сестри Михайла Андрійовича. Це 90-річна Анастасія і трохи молодша Ольга. Та частенько Ольга Андріївна приїздить до брата Михайла в Мену і може залишитися у них на декілька днів. Та на вихідні завжди рветься додому у Кудрівку, вона ходить співати до церковного хору і дуже переживає, як там будуть святі справи без неї.

Родина любить збирати гриби, ідуть по них виключно у рідні кудрівські ліси, у Каленикове, як називають те урочище місцеві.

Чемпіонка України у 15 років

123205755 2441633019474450 500317283889579064 o З родини Кудрівчан вийшла чемпіонка України

У Мені Катя почала відвідувати секцію з карате. Мала вдачу все хапати на льоту і цей вид спорту освоїла добре. Не зважаючи на спорт, завжди носила довгу русу косу і вона їй ніколи не заважала в тренуваннях. Якось у школі хлопці боляче смиконули її за ту косу. Та дівчина, маючи вміння постояти за себе, дала їм такої здачі, що з тих пір її більше ніхто не чіпав. Якось були змагання, де її суперницею поставили подругу. Дома призналась батькам, бо битись з нею було ніяково, адже бачила перед собою зовсім не суперника. До спорту у Каті була цікавість! Якось пішла на змагання легкої атлетики, що проходили у Мені. Зі сторони дивилась, а в голові літали думки – ось би і мені так! І маючи твердий характер, вирішила – спробую. І спробувала – записалася на секцію з легкої атлетики – штовхання ядра і метання диска. Її наставником стала тренер-викладач Надія Петрівна Тарасухіна. І вже через півроку дівчина мала першу медапь і грамоту за перемогу. Та це був тільки її старт.

За свою спортивну кар’єру на сьогоднішній день 20-річна Катерина має… 55 медалей і 102 грамоти! А одна з них взагалі особлива, бо у 2015 році Катя стала чемпіоном України з легкої атлетики. Об’їздила всю Україну, де тільки не побула, шкода тільки про одне, що поїздки в основному проходять за власний рахунок. Та щоб добитися таких результатів треба наполегливо тренуватись. Щодня на це йде три години. Вихідні тільки субота і неділя. Та в основному у суботу теж тренується (хоча в неділю не забуває про вправи). Після закінчення школи, куди піти навчатись вибір перед нею не стояв взагалі – тільки у спорт.

Вступила до Чернігівського педінституту на вчителя фізкультури. Коли прийшла туди з документами, дізнавшись хто перед ними, її забрали на навчання, навіть не роздумуючи, адже такого студента, який вже є чемпіоном України, і має сотні перемог, вчити за честь. Екзамени здавала на одному подиху і зараз навчається на 4 курсі. Вона й нині бере участь у різних змаганнях. Нещодавно була призеркою України на змаганнях у Луцьку. У вихідні дні їде до Мени. Але і тут, замість відпочинку, ходить на тренування до Надії Петрівни Тарасухіної і вважає її найкращим фахівцем своєї справи. Веде її до тренувальної зали саме наполегливість і ще приємні емоції від зустрічі з улюбленим наставником

В Чернігові теж має тренерів і теж щодня тренується по три години.

Катерина досі носить довге волосся, має і подруг, а ось ввечері гуляти не ходить взагалі – нема часу. У соцмережах її теж не знайти – вони їй не цікаві. В неї своя дорога і йде вона по ній тільки до перемог.

Ось так і живе звичайна сім’я незвичної чемпіонки. Звичайна, адже родинне тепло, мудрість, любов до дітей, батьків і гармонія в родині має бути звичайним ділом і не бути виключенням. На стіні в будинку висить віковий старовинний годинник, який колись належав батьку Ганни Андріївни, але і він жодного разу не зламався. А особливий він ще тим. що замість тік-так видає тільки так-так, бо все, що він бачить, має бути саме так.

Не змогли не спитати: а про що мріє дівчина, яка вже має такі високі досягнення у двадцять років? «Мрію про кар’єру гарного тренера. І хочу в майбутньому виховувати чемпіонів. І ще мрію, щоб рідні довго жили і були здорові». Так-так – диктував годинник під час нашої розмови. Щиро віримо, що в них все буде саме ТАК.

Зараз читають

У Сосницькій громаді назрівають земельні скандали?

Останнім часом до селищної ради почали занадто часто приходити...

Діти вітають мам з 8 березня

Діти із садочків «Калинка» та «Сонечко» розповіли про своїх...

Село і люди. А чом би не похвалити

Знайомтеся! Шановане у Пекареві подружжя Антонїни та Віктора Петришиних....

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Вам також може сподобатисяПОВ'ЯЗАНІ
Вам рекомендовано