Так її інколи називають. А так вона Яна. Бабуся і дідусь звуть Яся. Яся закінчила перший клас. На Перший дзвоник до першого класу її водили дідусь і бабуся. І нині, коли лунає останній дзвоник для дітей в цьому навчальному році, сповіщаючи про початок канікул, дідусь і бабуся знову тут. Вони найкращі. Яся стояла на лінійці шкільній і поглядала на них: які ж вони ще молоді та красиві! І букет у неї був найкращий – білі троянди, які бабуся випестила у своєму квітнику. Яся не обгорнула квіти ні прозорим, ні кольоровим папером – чи можна ж таку красу ховати. Блузочку бабуся вишила -сині волошки з зеленими листочками. А сарафан мама Наталя з міста привезла. Як на Паску приїздила. Дівчинка так боялася перерости той сарафан. Але нічого, якраз.
Наука Ясі дається легко. Бабуся каже, що це від мами у неї здібності до навчання. Веселою і товариською уродилася дівчинка. Її любили і діти, і вчителі. От тільки часом енергія дівчинки не в ту сторону спрямовувалася. Та вона ніколи не виправдовувалася, не ображалася за покарання. Читала вчителька нотацію, кричала бабуся, інколи і лозинкою виховувала. Дідусь завжди обіцяв «ремня всипати». Та витягував його лишу тоді, як баба прала штани. Що псувало Ясі життя – це те, що мама з ними не жила, жила у місті, там працювала. Додому приїздила не часто. Бабуся казала, що влаштовує там своє життя. А от чому вона сама це робить? Яна б їй допомогла. Вдвох легше ж. Он сусідка баба Ніна завжди говорить: «Гуртом і батька легше бити.» Для чого ж його бити, того батька? У Яни його ніколи не було, якби з’явився, Яся б татка ніколи не била . Ех – хе – хе , якби він тільки знав, як би його дівчинка жаліла, любила. Питати у діда – баби про татка не хотіла. Раніше, коли заводила розмову, дідусь чомусь супив брови і виходив з хати, взявши з шухлядки коробочку з тютюном та сірники. Дід – то не палив, а після Ясиних запитань довго палив, мабуть, і не одну цигарку, у дворі під грушею. Ясі не хотілося, щоб дідусь палив: від нього тоді так смерділо тютюном.
А ще у Ясі є дядько Андрій, старший мамин брат. Десь у Києві живе. Одружився, як казали у селі, взяв собі з хвостом дружину. Ні-ні – ні… Тьотя Віка така красуня і хвоста немає зовсім. Вона киянка. Просто, у неї є син Ерик. А це ще й Сонечка народилася у них. У село у гості тьотя Віка їздити не любить. А от дядько Андрій добрий, до них приїздить часто і завжди сам. Допоможе дідусеві та бабусі по господарству. Сіно заготовити, дров на зиму, з городом справитися, череду одпасе. Бабуся з дідусем багажник автомобіля заб’ють провізією: і молочного, і городину, і яйця, і сапа – м’яса. . .! везе дядьків «Москвич» все те до Києва.
А цього літа пообіцяли в село приїхати всі. Сонечку дідові та бабі показати. Яке це щастя! Янка вже всім розще-бетала по селу, що брат Ерік приїде та маленьку Сонечку привезуть (бабуся наказала родичатися з Еріком). І тепер чекає – не – дочекається їх приїзду. Бабуся найкращу кімнату приготувала київським гостям. Яся всі кращі свої іграшки Сонечці налаштувала.
Ерік виявився Ясиним майже ровесником, на рік старшим Ясі. Чорноокий та смаглявий, тільки товстий, опецькуватий (цікаво, як він бігає?) . Виліз Ерік з машини і відразу ж усівся на лавочці біля паркану: стомила хлоп’я дорога. Віка винесла Сонечку, що заснула дорогою і відразу ж побігла до хати. Ясі так кортіло подивитися на сестричку, та перед її носом двері дядиною були закриті. Дівчинка, зітхнувши, кинулася до машини допомагати вигрузити речі. Ерік на лавочці і не ворухнувся, щоб допомогти. Не зреагував він і на Ясю. Коли допитливі Ясині приятелі прибігли дивитися на київського гостя, він спокволу пішов до хати.
Гості не виправдали очікування дівчинки. Дядина сиділа біля маленької, в кімнату нікого не впускала. Якщо Яся намагалася прошмигнути до кімнати, щоб подивитися на Сонечку, тітка відразу ж її випроваджувала за двері, мовляв, ось підросте, тоді буде з тобою гратися. Бабуся Валя те бачила, серце її розривалося від співчуття до онуки. Та вона боялася завдати невістці прикрощів. Правда, одного разу не втерпіла і заткнула тій рота, коли вона запитала, чи е хоча б у Янки якісь прививки, а то все крутиться біля дитяти. Чого доброго ще… Та бабуся перебила: «Ми в дитячий садок три роки ходили і в школі
рік провчилися». Чоловікові про цю розмову не стала говорити. Говорила Ясочці, щоб не набридала Віці. Якось після такої невдалої спроби побачити сестричку Яся заховалася до своєї кімнати і розплакалася. Там її знайшов дідусь Василь:
– Чого ти, ластів’я, журишся ?
– Хочу подивитися на сестричку, а тьотя Віка забороняє. Поки Сонечка підросте, вони знову до Києва поїдуть і я на неї не надивлюся.
Дідусь знову того дня брав свою коробочку з тютюном, довго сидів у дворі під грушею. А ще довго про щось говорив з дядьком Андрієм.
Після обіду, коли тітка прогулювала Сонечку у візочку вулицею села, запросила і Ясю. Навіть дозволила візочка котити дорогою. Мала Сонечка чеберяла ніжками весело агукала до Ясі і дівчинка відчула себе такою щасливою, що забула про всі непорозуміння з дядиною. Ця ідилія продовжувалася недовго. Сусідка баба Ніна якось запитувала Ясю, чи підросла їхня маленька. А дівчинці було соромно брехати добрій сусідці. Вона опустила очі, в яких зрадницьки з’явилися сльози.
– Е, дівко, видно не виправдала дядина твої сподівання. Дядина вона і є дядина. Дядина, онучко, сичить, як гадина…
Побачитися з родиною приїхала і мама Наталя. Яся не вірила у дійсність. Тільки святий Миколай та Дід Мороз такі чудеса творить: мама, дідусь, бабуся, дядько Андрій з родиною…
Після обіду мама мила у садку посуд, тітка Віка сиділа у затінку під вишнею. Покатати Сонечку у візочку довірили бабусі та Ясі. Віка завела розмову :
– Чому ти не подаєш на аліменти. Я бачила якось того Сергія у селі – Янка геть викопаний батько. І без експертизи видно. Скоро все село говоритиме: хто у Янки батько. Я із свого колишнього по повній програмі віджимаю.
Наталя спохмуріла.
– Та і дочці пора сказати, хто її батько, щоб байстрючкою не почувалася,- продовжила своє Віка.
Наталя сердито шарпонула посудом:
– Якось сама розберуся. І доньку звуть мою Яна, Яся, затям…
Саме нагодився дідусь . Останні слова невістки різонули, як по серцю:
– Те. що почув, щоб ніколи не злітало з твого язика, Вікторіє.
Та незадоволено вискочила за хвіртку, шарпонула візка з Сонечкою з свекрушиних рук і подалася в хату.
– Що це з нею?- спитала свекруха, та побачила сльози в Наталиних очах і коробочку з тютюном в чоловікових руках, замовкла.
А Яся подалася в сад. Там у гамаку, прив’язаному Андрієм між двома старими яблунями, лежав Ерік. Він не приймав Ясині пропозиції разом гуляти, взагалі, її ігнорував. Пам’ятав мамині застороги, що Янка неврівноважена і невихована. Краще від неї триматися подалі. То ж читав щось, то лежав собі десь, то дивився телевізор . Яся обперлася об стовбур старої яблуні, довго дивилася на хлопчика, а потім запропонувала :
– Тобі не набридло днями в оцій сітці висіти? Спека яка, може на ставок з’їздимо?
Хлопець ліниво підняв голову :
– А мене там сільські не поб’ють?
– Хто тобі таке нарозповідав?
– Мама, – авторитетно запевнив хлопчук.
– Зі мною нікого не бійся. Та і в нашому селі всі гарно виховані. Таких, як ти, не битимуть.
Ці слова дівчинки переконали Еріка. Хотів було спитати, яких «таких», та не спитав. А просто пішов за нею до хвіртки, Яся прихопила свій велосипед, ще по дорозі до ставку до них приєдналися інші дітлахи. Розпитували Еріка, чого його так дивно назвали. Як він навчається в Києві, де буває після уроків, з ким товаришує. Через десять хвилин він знав все про своїх нових приятелів, вони прийняли його в свою компанію. То ж такою от веселою компанією прийшли вони до ставка. Еріку вже не було страшно чужих хлопців.
А Віка вдома кинулася шукати сина. Його ніде не було. Не було і тієї пройди. Ну не Янка, а справжня хуліганка. У Віки на язиці крутилося оте образливе «байстрючка» та після недавньої розмови з Андрієм та свекром вона побоялася це слово озвучити. А ось крикові дала волю. Це вона, Янка, підмовила її хлопчика! Десь навмисно завела кудись! Якщо з ним щось трапиться, вона їм цього не подарує! Знала ж, що не потрібно їхати сюди! Бабуся теж бігала сполоханим птахом, питала у сусідів, чи не бачили її дітей. Андрій вже вивів був велосипед з гаража, щоб пошукати втікачів. Та раптом розсміявся, розсміялися дідусь і бабуся.
Порослою споришами доріжкою їхала на своєму дитячому велосипеді Яся. Попереду її, на рамі, звісивши ноги, сидів опецькуватий Ерік. Дівчинки за ним і не видно було, тільки з-під Еріка раз у раз з’являлися тоненькі ніжки Ясі, що натискали на педалі велосипеда. Та руки за кріпенькою фігурою Еріка ледь доставали до руля.
Олександра Бушай
