Новини Увесь світ очах твоїх

Увесь світ очах твоїх

-

- Advertisment -Увесь світ очах твоїх

Її світ – це всього лише її кімната. Вона не була на вулиці вже 10 років. Дивиться у вікно і мріє, що під ним росте смерека, адже дуже любить Карпати, хоч не була там жодного разу. Її внутрішній світ такий величезний, що просто дивуєшся – наскільки вона щира і добра. В її очах ніколи не було зла. А на обличчі завжди щира посмішка. Вона дуже любить футбол. В неї, як і в кожної людини, є мрії. Але вони настільки скромні, що дізнавшись про них, стає просто соромно за себе, як мало потрібно людині для щастя. Ми часто нарікаємо на життя, навіть не задумуючись, що Бог дав нам можливість ходити по землі. Він не дав їй такої можливості, але наділив її ніжною і доброю душею. Вона радіє простим речам. Її найбільша цінність – це альбом з фотокартками, він дуже дорогий для неї, адже там, на фото, найщасливіші хвилини її життя і ті люди, яких вона дуже любить і згадує про них з великим теплом у серці.

Від поезії до футболу

Олена Станіславівна Рисухіна народилася 17 грудня 1968 року. З самого дитинства мала проблеми з пересуванням. Не могла ходити. Але була у списках серед учнів школи, та в ній не навчалась, щодня до неї приходили вчителі і уроки проводили вдома. Дуже любила вчитись і щоразу чекала на своїх улюблених педагогів і так здобула середню освіту. З великим теплом у серці згадує їх зараз. Її першою вчителькою була Людмила Павлівна Борисенко. Раніше жила на іншій вулиці. А тоді, на величезне щастя Олени, переїхали жити в їхній будинок і поселилися у восьмий квартирі. Приходить до Олени частенько і зараз. А син Людмили Павлівни Максимко є її найкращим другом дитинства. Коли буває у мами, то завжди провідає Олену. А коли довго відсутній, то дзвонить. Людмила Павлівна навчила її вишивати хрестиком на п’яльцях. Та зараз вже не вишиває і свої п’яльці подарувала знайомим. А ще вміє робити скриньки з листівок. Цьому її навчила бабуся Софієчка. Згадує зі сльозами на очах Галину Миколаївну Горбач, яка вже відійшла у вічність. Вона добре пам’ятає всі її уроки астрономії, фізики, математики (хоча останню не дуже любила). А ось по астрономії завжди було відмінно. А вчителька української мови Лідія Степанівна Кравчук здійснила її мрію. Ще зі школи Олена знала про Миколу Петровича Адаменка, що він учитель і є місцевим поетом. У глибині душі мріяла про знайомство з ним. Адже дуже любила поезію. І для неї знайомство з поетом було чимось особливим. Про своє захоплення про Миколу Петровича поділилася з Лідією Степанівною і одного разу її улюблена вчителька завітала до оселі з омріяним поетом. Це була така несподівана радість для Олени, що навіть зараз, коли згадує про це, її очі аж сяють від щастя. З тих пір і почалася їхня дружба.

Колись Олена писала вірші і дала їх почитати Миколі Петровичу. Він став її добрим наставником в цій справі. Підказує і редагує її твори, її дуже надихає їхня дружба. Якось мама купила Олені його книгу «Повінь» і тоді вона дізналась, що зі своїм кумиром є одного знаку зодіаку. Микола Петрович і зараз навідується до своєї шанувальниці. І вона щиро радіє їхнім зустрічам.

А ще пишається Ніною Василівною Сакун, батьки якої жили в Сосниці. Зараз вона переїхала до Чернігова, та не забуває дівчину і дзвонить до неї. Олена не має ноутбука і нема в неї мобільного телефону. Тому світ інтернету їй не відомий взагалі. Дивиться телебачення і найбільше любить футбол. Не пропускає жодного матчу. Знає всіх футболістів і найкращими вважає Івана Яремчука та Олега Блохіна. Олена є членом клубу друзів «Динамо Київ». Колись дізналась, як можна стати його учасником і вислала внесок – 10 карбованців. А їй звідти прислали значок «Динамо-Київ» і квиток, що вона тепер в числі друзів клубу. Дуже пишається цим атрибутом. Любить дивитися кіно. Її найулюбленішим фільмом ще з дитинства є «Весь мир в глазах твоих». Це фільм про дівчину-інваліда, яка з балкону пускала зайчики і її з даху сусіднього будинку помітили хлопці, які фарбували дах. Вони знайшли її і стали з нею дружити. Було в тому фільмі і кохання, і розлука. І на прощання в знак дружби один з хлопців на даху намалював картину і написав: весь мир в глазах твоих.

Раніше в її кімнаті був приймач «Україна ПТ-303». Їй подобалось радіомовлення. Найбільше з усіх любила слухати Андрія Петровича Демиденка та Вадима Дмитровича Крищенка, які полонили її серце своєю поезією з самого дитинства. Є в неї мрія про особисте знайомство з ними. А ще любить білоруську мову, чула її по тому радіоприймачу. Зараз вже нема радіомовлення, теперішнє радіо Олена не любить, тому що нема її улюблених передач. Тато відніс приймач в гараж, але була пожежа і він згорів. Дуже шкодує Олена за ним, але нічого не вдієш. До речі, їй дуже не подобається її ім’я і вона хотіла, щоб її звали Олесею. Чому? Все просто. Повість «Олеся» Олександра Купріна є її улюбленою. Вона прочитала її понад 10 разів. Є там такий вислів: «Альона меня зовуть, а по-здешнему Олеся». Ну, дуже їй подобається це ім’я. Але називала її так тільки вже покійна хрещена.

Любить читати книги. Її улюбленими письменниками є Микола Добронравов, Микола Луків, Вадим Крищенко, Андрій Демиденко, який написав найкращу пісню «Душі криниця». На жаль, його збірки в Олени нема, та вона теж мріє, що така бажана книга ще буде на її полиці. Обожнює Ліну Костенко. Є в неї хрестоматія «Маруся Чурай». Першу книгу Ліни Костенко їй подарувала Клавдія Дмитрівна Мойсієнко, яка тепер живе в Києві. А ще до серця їй поетична творчість Юрія Євгенійовича Рибчинського. Є в Олени старша сестра Ліля, яка живе у Харкові. Вона педагог і здобула професію вчителя географії, але працює дизайнером меблів в Італії. Дуже часто їздить із заморської країни та при нагоді провідує батьків та сестричку. Найбільшим подарунком для Олени є нова книга. Вона попросила Лілю, щоб та купила їй збірку Юрія Рибчинського. У Харкові у видавництві «Фоліо» сестричка знайшла збірку «Дзеркало» його сина Євгенія Юрійовича Рибчинського. Це теж вірші, та Олена не полишає надії, що матиме ще і збірку тата.

А ще обожнює творчість Олександра Івановича Стовби, життя якого забрав Афганістан, і цитує його вірші напам’ять («Родина дана тобой навеки»). Олена не тільки читає, а й пише вірші досі. Має збірку власних віршів, яку допомогла випустити Сосницька центральна бібліотека.

Найдорожчі – шкільна форма і фотоальбом

Та серед усіх її книг є одна річ, яка для неї дуже особлива. Це її особистий фотоальбом. В ньому всього понад два десятки фотокарток, та вони для неї найдорожчі. Кожне фото охайно підписане, рівненький почерком. Стоять дати і події. Для когось це можливо просто кадр, та тільки не для неї. Справа в тому, що навчання вдома дуже звужувало її коло спілкування. Були вчителі, були уроки, але все це було в домашній атмосфері. Та незважаючи на це, в неї була шкільна форма. І на перше вересня, шкільні свята, останній дзвоник батьки обов’язково привозили її до школи і вона так чекала цього моменту, коли нарешті вдягне шкільне вбрання і побачить таку омріяну школу, своїх однокласників та учителів.

Колись в Олени була собака Зайка, породи королівський пінчер. Прожила вісім років. Її подарували знайомі з Києва. Собака була розумна і вірна, і коли ставало холодно на вулиці, то ховалась під Оленину куртку, щоб там грітись. Згодом купили чорного пуделя на ім’я Юджин, але його хтось украв.

Щовечора перед сном Олена молить Бога, щоб послав здоров’я всім її знайомим, а найбільше батькам та Миколі Петровичу Адаменку.

Її батьки – її сиві лелеки

Батьки уже старенькі й любить вона їх найбільше. Тато в минулому дитячий лікар, і все життя присвятив медицині, хоча став педіатром не відразу. Народився Станіслав Захарович у Ріпкинському районі 1937 року. А коли йому було 2 роки, тата перевели начальником міліції у Сосницю. Тут він і виріс. Після школи вступив до училища при Конотопському вагонно-ремонтному заводі. Після навчання тут і працював. Так минуло два роки. Та в душі мріяв про те, що він лікар і лікує дітей. Розумів, що мрію він може здійснити і вступив до Харківського державного медичного інституту, де провчився з інтернатурою 7 років. І вже 1968 року став працювати педіатром. Одинадцять років перебував на посаді районного педіатра, згодом був і заступником головного лікаря. Постійно проходив курси підвищення кваліфікації, мав першу кваліфікацію по педіатрії. За час роботи був нагороджений грамотами районними, обласними і навіть Верховної Ради. На пенсію пішов у 1997 році та ще працював на посаді до 2009 року. Робота важка, адже ніхто не питає, чи спав лікар. Часто траплялось, що й око в купі не було. Тільки прийшов додому, тільки приліг – і знову виклик. Та і дотеперішнього часу хворі звертаються до нього за порадою. Станіславу Захаровичу пощастило, що в нього добра дружина і ставилась до його роботи з розумінням. Любить він риболовлю. Раніше були часи, що жили під Купчичами в урочищі Юрівка понад 20 днів. Ставили наметове містечко, туди з’їжджались друзі з різних регіонів, було, що збиралось понад 20 автомобілів. Ловили рибу, варили уху, грали у футбол, співали пісні під гітару біля вогнища. Сумує за тими часами. А вже зараз, коли не працює, має більше вільного часу і рибалить майже щодня. Були всі снасті, вудочки, надувний човен, та в тому році сталася пожежа – згорів гараж, а в ньому есе, що було. Добре, хоч автомобіль уцілів. Гірко було на душі, та нічого не вдієш. А ще прикро з того, що постраждали і сусідські гаражі, розміщені поряд. Довелося будуватися знову. І знову купив все спорядження для риболовлі і новий човен. Адже рибалки з крові не викоріниш раз ти вже є таким.

З дружиною Лідією Андріївною познайомились на святкуванні 1 Травня. Струнка, з красивими очима, довгокоса красуня відразу сподобалась. Приїхала до Сосниці за направленням після закінчення Харківського технологічного технікуму молочно-масляної промисловості. Одружились 6 червня 1963 року. Працювала увесь час на маслозаводі.

Внутрішній світ 52-річної Олени Станіславівни світлий і теплий. Вона не знає, що таке зло. Дуже радіє кожному, хто зайде до будинку і зустрічає всіх радісними очима і щирою посмішкою на обличчі. І її мрії – це всього пише смерека під вікном, нова бажана книга і здоров’я для батьків і знайомих. їй за щастя було вдягати шкільну форму і побачити школу і клас. Вона ніколи не скиглить, адже радіє малим речам і любить те, що має. і саме в цьому є секрет щастя.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Останні новини

Місцеві вибори 2020. Як громада проголосувала за депутатів до селищної ради

Варто відразу відмітити декілька важливих моментів: Це не офіційна інформація. Вона може відрізнятися...

Сім’я Дворецьких із Загребелля з зорями лягає, з зорями встає

Дорога до бажаного ніколи легкою не буває. Якщо прагнеш чогось, то обов’язково маєш віддати свої зусилля і...

Подарунок на день народження та ім’я, передбачене сном

Не родись красивою, а родись щасливою. Так говорить народне повір’я. Та вона народилася і красивою, і щасливою....

«Божі ліки» заготовляє Любов Горілик

Її бабусю звали Анна, а діда - Йосип. Мати - Марія, батько - Микола, а вона -...
- Advertisement -Увесь світ очах твоїхУвесь світ очах твоїх

Людина слова і діла

Так кажуть земляки про лідера обласної організації Радикальної парти - Олега Авер’янова. Він на практиці довів ефективність...

Важливо! Розкажіть дитині про правила гри на батуті

Стрибки на батуті – одна з улюблених розваг дітей, яка принесе користь здоров'ю і масу позитивних емоцій....

Зараз читають

- Advertisement -Увесь світ очах твоїхУвесь світ очах твоїх

Вам також може сподобатисяПОВ'ЯЗАНІ
Recommended to you