Новини Уклін працівникам землі

Уклін працівникам землі

-

- Advertisment -Уклін працівникам землі

Хлібороб з діда-прадіда Петро Артемович Єфименко разом з дружиною Ольгою Григорівною, донькою Тетяною і внучкою Анею, яка нині навчається у Чернігівському Національному технологічному університеті, в злагоді, мирі й достатку мешкають у власноруч збудованому будинку на Поіфові в Сосниці. Старша донька Люба живе окремо. А ще подружжя багате на молоде підростаюче покоління: у них 5 внуків і 4 правнуків. Все б нічого, але роки, роки, які, хочеш не хочеш, а своє беруть. Був у чоловіка в господарстві і свій трактор, і все до трактора, та довелося продати, сила вже не та. Щоправда, якщо не велика відстань, він ще залюбки кермує своїм легковим автомобілем. На город з’їздити чи ще кудись по господарству — будь ласка, а от в Чернігів уже побоюється.

Народився Петро Єфименко в с. Загребелля. Дитинство у нього та рідної сестри було не легким. Батько Петра до війни працював головою колгоспу, в армію чоловіка за станом здоров’я не взяли і під час окупації його, як активіста, арештувала поліція, але через деякий час відпустили. Як поводились із ним у в’язниці, ніхто не знає, але після повернення додому він помер. У воєнне й післявоєнне лихоліття мати виховувала дітей одна. Після закінчення Петром Сосницької семирічки, сталася біда – померла й мати і він деякий час жив удвох із сестрою. Хлопець виконував всілякі роботи у колгоспі і водночас навчався у вечірній школі. Отримавши атестат і ще деякий час попрацювавши, юнак йде виконувати свій громадянський обов’язок у збройні сили колишнього Радянського Союзу. Зі службою теж «поталанило», оскільки завезли новобранців за тридев’ять земель від рідного краю — на Камчатку. Два роки артилерійський дивізіон берегової охорони був йому нелюбою домівкою. Після демобілізації змужнілий Петро повертається в рідне село і працює у колгоспі. Спочатку теслею, а потім, закінчивши двомісячні курси трактористів, які були при Сосницькій «Сільгосптехніці», сів за кермо трактора. Через два роки після демобілізації у молодого чоловіка нарешті сталася радісна подія — він одружився на коханій дівчині Олі. А з милою, як відомо, рай і в шалаші. Ще через два роки, молодята придбали в Сосниці хатину й стали облаштовуватись: всіма силами взялися пребудовувати стару хатину на більш просторий дім. Ольга Григорівна – дружина Петра Артемовича, після закінчення Сосницького технікуму бухобліку працювала бухгалтером у районній аптеці, а після роботи і у вихідні вони клопоталися біля новобудови. Будматеріалів постійно не вистачало, доводилось «вибивати» і в райкомі, і в райвиконкомі, але не дивлячись ні на що, спільними зусиллями дім було збудовано.

Сім років, від зорі до зорі, у холод й спеку, у сніговій і в дощ, старанно виконував свої обов’язки молодий механізатор. Сумлінного працівника помітили і через деякий час він став помічником бригадира тракторної бригади колгоспу ім. Горького, а згодом, після закінчення заочно Ніжинського технікуму механізації, — інженером-механіком. Цій відповідальній посаді Петро Артемович теж віддав сім років свого життя. Потім були незрозумілі об’єднання-роз’єднання сільгосппідприємств, після яких Петро Єфименко ще цілих п’ятнадцять років очолював тракторну бригаду колгоспу ім. Горького і вже з цієї посади пішов на заслужений відпочинок.

Мабуть і нагороди маєте стільки років відпрацювавши? — питаю у Петра Артемовича.

– Та маю, – якось неначе знехотя, відповів він. Орден «Знак пошани» і медаль за «Трудові заслуги». Більше нема, мабуть, не заробив, – скромничає мій співрозмовник.

Та насправді все інакше. Скільки почесних відзнак різних рівнів було вручено сумлінному трудівнику, а скільки разів його портрет розміщували на районній дошці пошани, подружжя й не пам’ятає — кажуть багато.

– Він же тільки ночував вдома, – говорить дружина сивочолого ветерана праці. – а весь інший час був на роботі, біля техніки. Техніка для нього як була так і залишилася. понад усе – це його найулюбленіше заняття.

«Бригадир тракторної бригади колгоспу ім. Горького Петро Артемович Єфименко, можна сказати, всі свої роки присвятив справі механізації. Він першокласний спеціаліст, наставник, добрий господар, умілий організатор…». Це невеличкий витяг зі статті в районній газеті «Радянський патріот» під заголовком «Ватажок» за 1987 рік. Подібних публікацій про передового механізатора, бригадира, інженера, було, м’яко кажучи, чимало. Місцева преса без уваги і його, і багатьох інших трударів, не залишала.

Побажаємо ж шановному Петру Артемовичу оптимізму, благополуччя, поваги і любові від рідних й всього найкращого.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Останні новини

ФК «Кудрівка» перемагає «Динамо» та робить крок до чемпіонства

Єдиною командою із представників нашого району, яка на минулих вихідних здобула очки, була саме ФК«Кудрівка», яка вдома...

«Волинка» «горить» на нефартовому стадіоні «Торнадо». «Березна» бере реванш у «Лав»

«Торнадо» (Стольне) 5:1 «Волинка» (2:0)Гол: Штакал Віталій. В кожної команди бувають матчі, коли здається,...

30 сесія: громада приймає у власність майно району

23 вересня відбулось засідання 30 сесії Сосницької селищної ради, на якому були присутні 16 депутатів. Всього на...
- Advertisement -Уклін працівникам земліУклін працівникам землі

У Сосниці з’являться безкоштовний прокат велосипедів та вуличні майстерні

На сьогоднішній день Сосниця – центр об’єднаної громади. В селищі немає громадського транспорту, люди, які приїжджають до...

Виборча застава: хто скільки платить

Цього року було прийнято закон, який вніс деякі корективи щодо виборчої застави, а саме зменшено розмір обов’язкової...

Зараз читають

Галина Яковець

Галина Яковець – корінна сосничанка. У 1997...
- Advertisement -Уклін працівникам земліУклін працівникам землі

Вам також може сподобатисяПОВ'ЯЗАНІ
Recommended to you