Поромна переправа між селами Пекарівського старостату та центром громади, Сосницею – не працює вже більше місяця. 23 грудня лопнув трос, який утримував пором, і він поплив за течією. І хоча незабаром плавзасіб повернули на місце, відновити переправу досі не вдалося. Спочатку не могли прорізати у льоду дорогу для руху порома, бо на середині річки лід був тонким, а потім різко знизилася температура ы паром обмерз.
Добиратися до Сосниці пекарівцям зараз найбезпечніше через Короп. Але це 100 км шляху. Автобусного сполучення немає. Можна найняти приватну машину, але це коштуватиме щонайменше 300 грн. Тому це не кожному по кишені.
І люди на свій страх і ризик, адже погода постійно змінюється, переходять Десну по льоду. Одним треба до лікарні, іншим – до магазину. У своїх не завжди є необхідне, адже підприємцям із Сосниці зараз теж проблематично доставляти товари до села за Десною. Щоб не їхати 100 км, переносять на інший берег по льоду переважно той товар, на який найбільший попит. Та й магазинів на чотири села лише два.
Відчайдушні переїжджають Десну легковими автомобілями. До річки і через неї веде проторена в снігу дорога. Інші – пішки. Тому найцінніша інформація, якою обмінюються між собою місцеві жителі під час потепління, – про те, чи не покрилась водою крига біля берегів. Хоча це, за словами селян, зупиняє не всіх – кладуть зверху дошки, хмиз і ними йдуть.
На щастя, наш фельдшер– Лідія Горбач – живе у Шабалінові. Це вже Коропщина, але від нас лише 11 км. Дістатись можна по суходолу. Цією ж дорогою школярів возять до Шабалинова на навчання, – каже староста Пекарівського округу Тамара Степаненко. – Також Ліда ліки з аптеки привезе, якщо треба. Приїжджає будь-якої погоди. Власною машиною сама за кермом.
Щоб люди довго не залишалися без медичної допомоги, вона вийшла на роботу з декретної відпустки, коли дитині було лише 8 місяців. У селі її всі дуже люблять.
З вдячністю відгукуються селяни і про Андрія Дудка та Юрія Притика, завдяки яким і існує переправа. Розповідають, що хлопці (кожному близько 30 років) взяли пором в оренду та забезпечили перевезення у всі пори року.
Між берегами трохи більше 100 метрів. Переправа займає від 10 хвилин до півгодини – залежно від погоди, часу очікування, поки на паром заженуть машини, тощо. З іногородніх автомобілістів беруть по 60 грн, з місцевих – наполовину менше. Своїх пішоходів та велосипедистів перевозять безкоштовно.
Але від ситуацій, подібних до тієї, що виникла 23 грудня, переправа не застрахована. Тому мрія всіх селян – міст. Нехай навіть не обґрунтований, дорогий, а простий – підвісний.
Вона вже кілька разів їздила на Бахматчину, щоб роздивитись, як зроблено той міст, на чому тримається, завдяки чому безпечний. Тепер знає про нього все. Тому що не лише розглянула його, а й випробувала.
Там по обидва боки по всій довжині натягнута сітка-рабиця: не випадеш, навіть якщо втратиш рівновагу, сміється.
Батуринський підвісний міст (через Сейм) закінчили будувати у 2020 році. Він поєднав центр громади з одним із її сіл. В результаті відпала необхідність з ризиком для життя переходити річку по льоду, а відстань між цими населеними пунктами стала коротшою більш ніж на 8 км.
Спорудили міст без використання бюджетних коштів – на гроші спонсорів та мешканців громади! Згідно з інформацією, отриманою з різних джерел, витратили від 200 тисяч до півмільйона гривень.
Вона вже готує звернення до депутатів та підприємців із проханням про допомогу. Багато селян теж готові, по можливості, підтримати проект.
