додому Новини Спогади довгожителя у часи голодомору 1932-33 років

Спогади довгожителя у часи голодомору 1932-33 років

Коли він був ще хлопчаком, у Киріївці від голоду теж помирали люди і Микола Лойченко пам’ятає, як їхня сім’я виживала на дрібній картоплі та іншій городині.

У ті нелегкі роки у селі була чотирирічна школа, а семирічку закінчували у сусідній Кудрівці. Сам Микола Лойченко закінчив п’ять класів. Коли створювалися колгоспи, його батько вступив у ще невідоме об’єднання, але після неприємних розмов з рідними, які були проти вступу, звідти вийшов, після чого сім’ю розкуркулили.

Згадав дідусь і про мобілізацію в селі у 1941 році. Тоді всі чоловіки, а їх було на той час у селі багато, зібралися біля церкви в центрі села. З агітпромовою виступив представник райвійськкомату і всіх мобілізованих на підводах повезли на збірний пункт. Батько Миколи теж був серед тих односельців, і, як і більшість з них, не повернувся з війни. Де він загинув і де його місце остаточного спочинку – невідомо.

Після відступу радянських військ

Він пам’ятає, як люди, які працювали на городах, вперше побачили живого німця. Чомусь він був один і все просив у жінок молока та яєць. Через деякий час у селі з’явився комендант Гук. Запам’ятався він тим, що виступив з промовою на могилі бійця Червоної армії, якого розстріляли свої за якусь провину. Тоді місцеві поліцаї поставили на могилі хреста, а після визволення цього хреста знесли.

Німці тоді привезли спирту, і після виступу коменданта відбулося застілля. Під час окупації на кожен двір виділялася земля, де вирощували в основному картоплю та зернові культури. Микола Лойченко ще пам’ятає, як одного разу зібране збіжжя повезли на баржу в Спаське і в цей момент налетіли радянські літаки і розбомбили причал разом з баржею і всім, що там було. При німецькій владі у селі вперше побачили молотарку, до того молотили ціпами.

Був у селі і місцевий староста та декілька поліцаїв. Староста був людяний і під час відправки молоді в Німеччину тихцем рекомендував їм тікати. Після приходу Червоної армії, його арештували і засудили на десять років.

Розстріляли в яру

Поліцаї були різні у поводженні з селянами-земляками. Один з них при радянській владі навіть був секретарем комсомольської організації. Всіх відомих німецькій владі активістів було розстріляно у В’юнищанському яру. Деякий час у селі жили і радянські військовополонені, які допомагали одиноким людям молотити збіжжя та робити іншу важку роботу. Пізніше їх з села вивезли, куди – невідомо, можливо в Німеччину. У селі у той час віруючі ходили в місцеву церкву. На релігійні свята їм дозволялося не працювати, функціонувала і чотирьохкласна школа, люди могли розраховуватись, якось аж не віриться, як німецькими марками, так і радянськими карбованцями.

Перед визволенням, згадує довгожитель, була розвідка боєм радянських частин і німці повтікали, але декількох, за спогадами, було вбито і закопано на чийомусь обійсті. Є дані, що на дзвіниці киріївської церкви під час бою сидів німецький кулеметник, якого потім знешкодили.

Після приходу радянської влади

Люди дуже раділи, виносили на вулицю наїдки та напої. Щоправда, потім у них на потреби фронту було забрано коней, телят тощо.

А тепер декілька слів про самого героя розповіді Миколу Лойченка. Маючи п’ятирічну освіту, юнак продовжив навчання у Ніжинському технікумі механізації і після його закінчення працював у рідному селі. Спочатку трактористом, потім керівництво колгоспу, побачивши кмітливість і тяжіння до техніки, довірило йому посаду механіка, а потім і бригадира тракторної бригади. Він тоді сконструював бетономішалку, віялки на току, які жінки тоді крутили вручну, приладнав до двигунів і тому подібне.

54 роки трудового стажу

Разом з дружиною Євдокією Філаретівною виростили сина й доньку, які вже давно дорослі й по декілька разів на рік з сім’ями навідують батька. Мати вже покинула цей несправедливий світ.

У Миколи Лойченка 54 роки трудового стажу. Не сиділося чоловікові вдома, тому він ще вісім років працював, маючи статус пенсіонера. Свого часу утримував пасіку, а зараз вже не дозволяє здоров’я.

Коли були молодими

На запитання в які роки жилося найкраще, Микола Лойченко відповів, що, напевно, в 70-80-ті роки, коли вони були ще відносно молодими. А щодо нинішньої ситуації в Україні, сказав, що хоч патріотів у державі й вистачає, але бракує злагоди в суспільстві, а це негативна тенденція, яка може призвести до найгіршого.

Насамкінець нашої розмови чоловік звернувся до молодого покоління та побажав їм йти по життю достойно, правдиво й не дивлячись на всі негаразди, які будуть на шляху життя, не опускати руки, а вперто йти до обраної мети.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Останні новини

Запитай у мера: в Сосниці встановлять ще одну скульптуру?

Продовжуємо відповідати на актуальні питання жителів громади! Кожен може залишити своє запитання на наших сторінках в соціальних мережах.

28 сесія: податки залишили без змін

26 травня відбулося засідання 28 сесії 7 скликання Сосницької селищної ради. Перш ніж перейти до розгляду питань порядку денного...

«Сосниця щит» збирали підписи, щоб Сосниця залишилася районним центром

Громадська організація «Сосниця щит» недавно зареєструвалася і робить перші кроки назустріч людям. При появі найменшої можливості ми почали збирати підписи, щоб смт...

Закон, честь, гідність – слова зі старої емблеми Генеральної прокуратури України

Закон, честь, гідність – ці слова зі старої емблеми Генеральної прокуратури України. На новій емблемі, після указу Порошенка, цих слів вже нема.

Запитай у мера. Випуск 1

Задля покращення комунікації, розвитку живого діалогу та забезпечення відкритості діяльності Сосницька селищна рада започаткувала новий проект «Запитай у мера».