Новини Село і люди. А чом би не похвалити

Село і люди. А чом би не похвалити

-

Знайомтеся! Шановане у Пекареві подружжя Антонїни та Віктора Петришиних. Віктор Михайлович, відповідаючи на запитання як сталося, що він пішов у соціальні працівники, не задумуючись, сказав:

– Першою опанувала сферу обслуговування і надання допомоги одиноким та пристарілим людям моя дружина. А коли їй додалося роботи, потрібна була іще одна людина. Я погодився, щоправда, працюю на 0,75 ставки. Разом ми доглядаємо 19 чоловік. їх віковий контингент здебільшого у межах 75-95 років. Я вже звик до стареньких й іноді стає прикро як рідні діти, брати, сестри, племінники проявляють до них черствість. Ми з Антоніною не ділимо підопічних на твої і мої, вони всі наші. Грубки топимо, воду носимо, їсти варимо, послуги платимо, ліки замовляємо, продукти купуємо, а кого ще й погодувати треба.

До того, як стати «нянем», щоправда, не вусатим, Віктор трудився у будівельній бригаді колгоспу. Нині ж про неї лишилися згадки вже давно нема ні колгоспу, ні бригади. Проте вдома у нього як в справжнього господаря є корівка, теличка, свині, кури. На півтора гектарах щороку росте картопля, гарбузи, буряки. Садить, обробляє, збирає городину чоловік власним тракторцем. Той тракторець стає в нагоді й стареньким. Бабусям і дідусям непотрібно ходити, когось шукати, просити, Віктор городи їм виоре, урожай збере, дров привезе. Пригодилися йому в житті й теслярські навички. Односельці часто просять чоловіка поставити паркан, зробити ворота або щось приварити – не відмовляє. Зварювання, так склалися обставини, він освоїв самотужки, як до речі, й багато чоловіків села, бо після розпаду господарства навіть з лопатами та сапками виникали проблеми не те, що з іншим реманентом. У Віктора Михайловича є мрія: наступного року разом з кумом спорудити бесідку, а ще відірватися хоч раз на рибалці. Любить він щучок і карасиків. Для цієї справи має човника, якого сам змайстрував і не лише собі.

– На човен,- говорить , – іде верба. Вона легша по вазі, але сосна краща по витривалості. Коли є матеріал. я можу за день-два човна зробити. Не хочу хвалитися, але вмію ще й вози майструвати. Не знаю скільки десятків я їх переробив у колгоспі, навіть з Коропського району були замовники. Тепер коней залишилися одиниці і вози, то в минулому.

Поки ми розмовляли з Віктором Михайловичем, нагодилася його дружина Антоніна Петрівна. Славна така миловидна жіночка.

– У мене дуже гарний чоловік, – розпочала дружина. – Ми разом одну роботу робимо і в нього все виходить без проблем, особливо щодо господарської частини: там забити, там підрізати, закрутити, зварити, відігнути, підстругати, кахлі покласти, заколоти порося, грубку змайструвати, сажу потрусити. До речі, з цією сажею. Колись у село заїхали хлопці з сажотрускою. я стала Віктора просити зроби мені таку сажотруску і на 8 Березня отримала бажаний подарунок. Він все вміє робити, на що око гляне. Буває потрібно до стареньких визвати медика. Віктор заводить власне авто і їде за лікарем до Шабалинова, там дуже гарний фахівець. А коли людині стає надто зле, веземо на Сосницю і вдень, і о 24 ночі. Оце днями у нас ремівці порозчищали від гілля електролінії і хто за ними повинен прибирати, ніяк не можемо добитися. Ну ми разом приїхали трактором з бензопилкою, що подужали, обпиляли і вивезли на своїй солярці. Але там дуже величезні липи. Учора в однієї бабусі Віктор півдня розчищав завали гілля у дворі та біля двору і сьогодні зранку теж. Нам не під силу удвох справитися з такими об’ємами, тут має допомагати й сільська команда з благоустрою.

На запитання чи не думали переїхати Петришини до райцентру, вони люди ще порівняно молоді, Антоніна та Віктор відповіли.

– Якщо відверто – ні. Нас ніде не ждуть. Можливо, хтось шукає кращих заробітків за кордоном, але ми житимемо цим життям. А ось за сина, як складеться у його доля, думки є, адже в селі ні роботи, ні перспективи. Колись ми обоє працювали в колгоспі. Я 11 років бухгалтером та економістом, а потім, як розпочалася реорганізація, кар’єра й скінчилася. Спасибі колишньому сільському голові Миколі Попелі, запропонував мені стати соціальним працівником. Працюю ним вже 20 років. З бабусями та дідусями у нас кожен день пам’ятний. Приходиш зранку – одна ситуація, а увечері вже зовсім інша. У мене є 94-річна пенсіонерка, недалечко через городи живе, Ганна Олексіївна Петришина, так вона, незважаючи на роки, ще в курсі всіх подій і веде дуже активний спосіб життя. Ми шанобливо називаємо її своїм живчиком. Софія Григорівна Лиходій теж має поважний вік – 92 роки, але вдома її не застанеш, все у походах, у дорозі. Взимку вечорами ходимо до старенької провідувати. щоб бува десь не засиділася. Марія Кошіль та Палажка Кошіль – добрячки від Бога. Завжди першими тебе розпитають про здоров’я, про справи, про новини. Залишившись більше року без дружини, не впав у відчай Микола Васильович Лиходій. Він сам собі І наварить. І поприбирає, що під силу. До нього приємно заходити, він цікавий співрозмовник. Хоча, звичайно, бувають й інші варіанти, та ми сприймаємо все адекватно, кожна людина, якою б вона не була, кволою, наполегливою, навіть вередливою, нам дорога і небайдужа. Бо життя справді багатогранне і долі у наших стареньких різні й без розуміння. співчуття, толерантності тут ніяк не можна. За роки роботи прослідковується така закономірність: якщо у дітей все в порядку, то І в їхніх батьків теж. Такі діти, перебуваючи за сотні та тисячі кілометрів, постійно піклуються про своїх мам і татусів, телефонують їм та нам. І повірте, це нас підтримує. Знаєте, ми цьогоріч всього тільки раз й відпочили, коли нас запросили на день соціального працівника. Спасибі керівництву за свято, за нагоду поспілкуватися, побачити всіх колег.

Віддавати, а не брати собі – таке життєве кредо у соціальних працівників Антоніни і Віктора Петришиних. Тому і невипадково, що про цих людей пекарівці, з якими принаймні довелося нам поспілкуватися, щонайкращої думки.

– Віктор та Антоніна для мене, – говорить Марія Василівна Кошіль – все рівно що швидка допомога, що ангели-охоронці. Як тільки проблема, так до них, ніби до рідних. Та й від інших чую як називають Вітю й Тоню сином і донечкою, а старші кличуть внуком та внучкою. А таке визнання потрібно заслужити. Чи я не права?

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Останні новини

Автовыкуп: что это такое и как работает?

В современном мире практически невозможно встретить человека, который бы не имел собственного автомобильного транспорта. Ведь это избавляет от стояния в...

Лицеистка, которая прошла «Мужское / Женское» и «МастерШеф»

Таня Герман – выпускница Черниговского областного педагогического лицея 2015 года. Училась на гуманитарном профиле. Здесь она раскрывала себя, как...

Основные преимущества покупки медицинских товаров в нашем интернет-магазине «МЕДСТОР»

Говоря за уровень медицины, то он действительно сейчас вырос и в Украине вы можете заметить, как открываются новые медицинские...

Средства для защиты древесины — несколько популярных составов и разнообразный ассортимент на сайте «Bionic House»

Деревообрабатывающие составы, на сегодняшний день, представлены многочисленными компаниями. Несмотря на то, что данная категория товаров является достаточно популярной и...

У Сосниці відкрили безкоштовний велопрокат

Як виглядає прокат велосипедів, напевно, знає багато: в найбільш відвідуваних публікою місцях стоять велосипеди, а у якості застави за...

3 совета от интернет-магазина «Arctic», которые помогут вам выбрать аксессуары для ребенка

Покупая детскую шапку, крайне важно выбрать модель, которая соответствует сезону, а также предпочтениям и вкусам ребёнка. На самом деле,...

Зараз читають

Експерти DOBRE досліджували проблеми та перспективи громади

Упродовж двох днів з візитом у Сосницькій громаді перебували...

Морг скоро відновить свою роботу

У Сосницькій центральній районній лікарні скоро буде введено в...

Вам також може сподобатисяПОВ'ЯЗАНІ
Вам рекомендовано