Новини П’ять місяців з фотографією дружини і сина на стіні

П’ять місяців з фотографією дружини і сина на стіні

-

Саме стільки довелося виконувати свій військовий обов’язок під час Чорнобильської трагедії офіцеру запасу Миколі Сороці із Сосниці.

Начальник фінансової служби

Хто знається на реаліях того часу, може навіть здивуватись. Адже в основному чоловіки перебували у зоні Чорнобильського лиха 1,5-2 місяці. Насправді все залежало від одержаної дози випромінення. Спочатку, одразу після вибуху, була позначка 25 бер і відразу ліквідатора відправляли додому, далі залишатися було небезпечно для людини. Пізніше, коли у 1987 році, через рік після вибуху, призвали Миколу Михайловича, ця позначка зменшилась до 10 бер. А оскільки він був начальником фінансової служби, то таку дозу він не міг набрати за короткий термін. Справа в тому, що село Оране, де працював чоловік, розташоване за 30 км від станції, так би мовити, поза зоною. Але знову ж таки посада не позбавляла Миколу Михайловича покидати робочий кабінет. Офіцерів посилали у зону на контроль. Часто він возив документи на підпис у м. Чорнобиль до Генштабу. Тому уникнути зараження було просто неможливо, хіба що збільшився термін – 5 місяців.

Йому було лише 27

То був квітень 1987 року. Микола Сорока працював економістом відділення Агропромбанку у Сосниці. Наприкінці робочого дня зателефонували з військкомату і наказали прибути завтра о 10-ій з усім необхідним для проходження служби на Чорнобильській АЕС.

Про лихо чоловік добра знав, адже вже 2-ий рік йшла боротьба з невидимим ворогом. Проте молодість не давила на страшні думки. Більше усвідомлювали важливість ситуації його батько та мати. Але відступати не було навіть в думках 27-літнього Миколи. Батько намагався підтримати сина. Мати ковтала сльози і ніяк не могла змиритись з викликом часу.

На ранок чоловік прибув до військкомату. Серед найнеобхіднішого – фото дружини і сина, якому через місяць мало виповнитися 4 рочки.

За два місяці – новенький «жигуль»

Чому саме на Миколу Сороку випала «карта». Та тому, що він мав змінити такого ж партизана-офіцера, як і сам – сосничанина Михайла Панкевича.

Звання молодшого сержанта Микола Сорока одержав за 2 роки до трагедії, пройшовши перепідготовку у селищі Гвардійське Дніпропетровської області.

Таким чином, службу довелося проходити у батальйоні «Рижий ліс». Це найближче до станції. На цей ліс впала перша хмара радіації і він порижів, місцями був зовсім коричневий. Товариші по батальйону боролися зі стихією, валяючи ліс, щоб не допустити подальшого зараження. Радіація впала на крони велетенських сосен і коли після спилювання падало дерево і вдарялося об землю, то прибор, яким визначали рівень радіації, зашкалював. Хоча в час перепочинку рівень радіації в лісі був допустимий.

Перед Миколою Михайловичем стояло завдання зустріти нових членів батальйону, поставити на облік, щоб вони одержували гроші. А в кінці – розрахувати з відповідними виплатами. Ліквідатори постійно мінялись. Роботи було чимало. Три роти та в кожній близько ста чоловік. За кожний день ліквідатори одержували 3 крб. 50 коп. незалежно від звання. Він же видавав довідки, згідно з якими по поверненню на робоче місце кожний одержував зарплату.

«Донецькі шахтарі, які на той час мали місячну зарплату тисячу карбованців, до того вона виплачувалась і в п’ятикратному розмірі, хизувалися. Мовляв, за 2 місяці вже є «Жигуль», – пригадав Микола Сорока.

Чоловіки із нашої місцевості трудилися на землі і одержували зарплату в десять разів меншу. Наприклад, у Миколи Сороки у банку вона була 125 крб.

Все добре – крім радіації

Умови перебування у Чорнобильській зоні справді були прекрасні. Місцевість там красива. Ночували у вагончиках та палатках круглий рік. Микола Сорока зими не застав, але товариші не жалілися. Ліжка двохярусні. Була баня з парною. І навіть у окремій палатці басейн, надувний. Час від часу приїжджали з концертами знамениті артисти з Київської філармонії і цирк. Спеціалістами читались лекції на різні теми, можна було задати будь-які запитання.

А щодо самого почуття, то ніяких змін чоловік не відчував. Хіба що в період викиду (на той час залишався робочим третій реактор) була головна біль, аж до запаморочення. А коли все вщухало, ніяких тобі проблем. Правда відразу, як повернувся додому, випали всі зуби.

Зв’язок із сім’єю теж був.

«Я часто возив документи у Чорнобиль. Навпроти Всесоюзного штабу громадянської оборони розміщувалась пошта. Там я міняв п’ятнашки і міг по таксофону говорити хоч і три години. Інші листувалися. Могли передати конверта тими, хто їхав у справах на Київ. Все було добре, аби не радіація», — робить висновок Микола Сорока.

Після Чорнобиля

Після повернення Микола Михайлович ще з півроку пропрацював у банку. Але не до душі була така, можна сказати жіноча, робота, і пішов до лісництва.

На даний час ми, як нас називають, чорнобильці, підтримуємо один одного. Зустрічаємося. Створено в районі спілку «Союз. Чорнобиль. Україна», яку очолює Сергій Кириленко. Людина творча, енергійна. Завжди нас гуртує. Я, як і тоді, голова ревізійної комісії. Робимо внески і можемо хоча б провести в останню путь своїх товаришів по службі. Завжди з нами розділяють радість і біль працівниці Чорнобильського відділу Світлана Багнюкта Тамара Мельниченко, за що ми теж їм вдячні.

Коли молодий, не оцінюєш реально життєві ситуації. І радієш матеріальним статкам. Насправді ніщо не може бути дорогоціннішим ніж здоров’я, а відтак життя. Про це тільки тепер розповідає Миколи Сорока. Бо за життя не заробив і 2 тисяч пенсії. Його 2 категорія прирівнюється до інваліда 2-ої групи загального захворювання.

Був молодий, не звертав уваги на болячки. Як часто більшість селян терпів, до лікарів пішов, як вже не сила було терпіти. А час втрачений. Призначили 2 групу. Хто має 1-шу категорію ще якось вистачає на лікування.

Микола Михайлович до 60-ти ще час від часу перебивався заробітками. Нині скрутніше стало. Сумує за молодими роками. Каже, якби повернутись – по-іншому б ставився до себе. Але сил додає син з сім’єю.

«І Сергій, і Настя (невістка) стараються забезпечувати сімейний достаток. Ми з дружиною Іриною, як тільки з’являється нагода, поспішаємо до них. Дуже скучаю за внучком Нікіткою. До того ж хочеться поїхати не з пустими руками»

Тож бажаємо і Миколі Сороці, і всім ліквідаторам здоров’я, побільше радісних митей, а головне уваги – і від держави, і в першу чергу – від рідних.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Останні новини

В Україні змінились деякі правила дорожнього руху

В Україні почали діяти зміни до правил дорожнього руху, які Кабінет міністрів затвердив ще 11 листопада. Згідно з новими...

На вулицях Сосниці з’являться безкоштовні велосипеди

Безкоштовні велосипеди замість громадського транспорту. У Сосниці придбали 25 велосипедів, якими зможе користуватися кожен. Як каже головний спеціаліст відділу...

Про те, де і коли можна здати аналіз на коронавірус

На даний момент в Україні, як в і більшості країн світу, тест на COVID-19 можна пройти тільки по спеціальному...

«Однажды…»: смешные истории из жизни предпринимателя массажиста

Предприниматели, которые работают с людьми, имеют множество интересных историй, которые запоминаются надолго, и делают собственное дело особенным. Свои смешные истории...

Стежки України: Топ-10 місць для подорожей цієї осені

Осінь – ідеальна пора для подорожей. Коли термометр вже не показує жахливі +35, а природа навколо вражає своєю красою...

Місцеві вибори 2020. Голосування з виборів депутатів районної та обласної ради

Офіційне оприлюднення результатів, за повідомленням голови виборчої дільниці Наталії Самойловської, відбудеться до 6 листопада. Наразі маємо ТОП-15 кандидатів, які...

Зараз читають

Як можна без неї прожити

У захваті від своєї сестри милосердя Зої Радченко сосничани...

+ 3 у трьох команд. Частина 1

Після першого туру на верхівці турнірної табли-ці опинилися 3...

Вам також може сподобатисяПОВ'ЯЗАНІ
Recommended to you