додому Новини П’ять місяців з фотографією дружини і сина на стіні

П’ять місяців з фотографією дружини і сина на стіні

Саме стільки довелося виконувати свій військовий обов’язок під час Чорнобильської трагедії офіцеру запасу Миколі Сороці із Сосниці.

Начальник фінансової служби

Хто знається на реаліях того часу, може навіть здивуватись. Адже в основному чоловіки перебували у зоні Чорнобильського лиха 1,5-2 місяці. Насправді все залежало від одержаної дози випромінення. Спочатку, одразу після вибуху, була позначка 25 бер і відразу ліквідатора відправляли додому, далі залишатися було небезпечно для людини. Пізніше, коли у 1987 році, через рік після вибуху, призвали Миколу Михайловича, ця позначка зменшилась до 10 бер. А оскільки він був начальником фінансової служби, то таку дозу він не міг набрати за короткий термін. Справа в тому, що село Оране, де працював чоловік, розташоване за 30 км від станції, так би мовити, поза зоною. Але знову ж таки посада не позбавляла Миколу Михайловича покидати робочий кабінет. Офіцерів посилали у зону на контроль. Часто він возив документи на підпис у м. Чорнобиль до Генштабу. Тому уникнути зараження було просто неможливо, хіба що збільшився термін – 5 місяців.

Йому було лише 27

То був квітень 1987 року. Микола Сорока працював економістом відділення Агропромбанку у Сосниці. Наприкінці робочого дня зателефонували з військкомату і наказали прибути завтра о 10-ій з усім необхідним для проходження служби на Чорнобильській АЕС.

Про лихо чоловік добра знав, адже вже 2-ий рік йшла боротьба з невидимим ворогом. Проте молодість не давила на страшні думки. Більше усвідомлювали важливість ситуації його батько та мати. Але відступати не було навіть в думках 27-літнього Миколи. Батько намагався підтримати сина. Мати ковтала сльози і ніяк не могла змиритись з викликом часу.

На ранок чоловік прибув до військкомату. Серед найнеобхіднішого – фото дружини і сина, якому через місяць мало виповнитися 4 рочки.

За два місяці – новенький «жигуль»

Чому саме на Миколу Сороку випала «карта». Та тому, що він мав змінити такого ж партизана-офіцера, як і сам – сосничанина Михайла Панкевича.

Звання молодшого сержанта Микола Сорока одержав за 2 роки до трагедії, пройшовши перепідготовку у селищі Гвардійське Дніпропетровської області.

Таким чином, службу довелося проходити у батальйоні «Рижий ліс». Це найближче до станції. На цей ліс впала перша хмара радіації і він порижів, місцями був зовсім коричневий. Товариші по батальйону боролися зі стихією, валяючи ліс, щоб не допустити подальшого зараження. Радіація впала на крони велетенських сосен і коли після спилювання падало дерево і вдарялося об землю, то прибор, яким визначали рівень радіації, зашкалював. Хоча в час перепочинку рівень радіації в лісі був допустимий.

Перед Миколою Михайловичем стояло завдання зустріти нових членів батальйону, поставити на облік, щоб вони одержували гроші. А в кінці – розрахувати з відповідними виплатами. Ліквідатори постійно мінялись. Роботи було чимало. Три роти та в кожній близько ста чоловік. За кожний день ліквідатори одержували 3 крб. 50 коп. незалежно від звання. Він же видавав довідки, згідно з якими по поверненню на робоче місце кожний одержував зарплату.

«Донецькі шахтарі, які на той час мали місячну зарплату тисячу карбованців, до того вона виплачувалась і в п’ятикратному розмірі, хизувалися. Мовляв, за 2 місяці вже є «Жигуль», – пригадав Микола Сорока.

Чоловіки із нашої місцевості трудилися на землі і одержували зарплату в десять разів меншу. Наприклад, у Миколи Сороки у банку вона була 125 крб.

Все добре – крім радіації

Умови перебування у Чорнобильській зоні справді були прекрасні. Місцевість там красива. Ночували у вагончиках та палатках круглий рік. Микола Сорока зими не застав, але товариші не жалілися. Ліжка двохярусні. Була баня з парною. І навіть у окремій палатці басейн, надувний. Час від часу приїжджали з концертами знамениті артисти з Київської філармонії і цирк. Спеціалістами читались лекції на різні теми, можна було задати будь-які запитання.

А щодо самого почуття, то ніяких змін чоловік не відчував. Хіба що в період викиду (на той час залишався робочим третій реактор) була головна біль, аж до запаморочення. А коли все вщухало, ніяких тобі проблем. Правда відразу, як повернувся додому, випали всі зуби.

Зв’язок із сім’єю теж був.

«Я часто возив документи у Чорнобиль. Навпроти Всесоюзного штабу громадянської оборони розміщувалась пошта. Там я міняв п’ятнашки і міг по таксофону говорити хоч і три години. Інші листувалися. Могли передати конверта тими, хто їхав у справах на Київ. Все було добре, аби не радіація», — робить висновок Микола Сорока.

Після Чорнобиля

Після повернення Микола Михайлович ще з півроку пропрацював у банку. Але не до душі була така, можна сказати жіноча, робота, і пішов до лісництва.

На даний час ми, як нас називають, чорнобильці, підтримуємо один одного. Зустрічаємося. Створено в районі спілку «Союз. Чорнобиль. Україна», яку очолює Сергій Кириленко. Людина творча, енергійна. Завжди нас гуртує. Я, як і тоді, голова ревізійної комісії. Робимо внески і можемо хоча б провести в останню путь своїх товаришів по службі. Завжди з нами розділяють радість і біль працівниці Чорнобильського відділу Світлана Багнюкта Тамара Мельниченко, за що ми теж їм вдячні.

Коли молодий, не оцінюєш реально життєві ситуації. І радієш матеріальним статкам. Насправді ніщо не може бути дорогоціннішим ніж здоров’я, а відтак життя. Про це тільки тепер розповідає Миколи Сорока. Бо за життя не заробив і 2 тисяч пенсії. Його 2 категорія прирівнюється до інваліда 2-ої групи загального захворювання.

Був молодий, не звертав уваги на болячки. Як часто більшість селян терпів, до лікарів пішов, як вже не сила було терпіти. А час втрачений. Призначили 2 групу. Хто має 1-шу категорію ще якось вистачає на лікування.

Микола Михайлович до 60-ти ще час від часу перебивався заробітками. Нині скрутніше стало. Сумує за молодими роками. Каже, якби повернутись – по-іншому б ставився до себе. Але сил додає син з сім’єю.

«І Сергій, і Настя (невістка) стараються забезпечувати сімейний достаток. Ми з дружиною Іриною, як тільки з’являється нагода, поспішаємо до них. Дуже скучаю за внучком Нікіткою. До того ж хочеться поїхати не з пустими руками»

Тож бажаємо і Миколі Сороці, і всім ліквідаторам здоров’я, побільше радісних митей, а головне уваги – і від держави, і в першу чергу – від рідних.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Останні новини

Як згуртуємось сьогодні так будемо жити завтра

«Дорога в нікуди», під таким заголовком в районній газеті «Вісті Сосниччини» від 23 травня 2020 року вийшла стаття, в якій голова Авдіївської...

Побиття в березні, лідерство «Динамо», перша поразка «Волинки»

ФК «Кудрівка» завдала березенському «Поліссю» найболючішої поразки у цьому сезоні, «Динамо» знову перемогло й продовжило одноосібно лідирувати, «Волинка» зазнала першої поразки в...

Гольова феєрія у Волинці, скандал у Макошині, лідерство «Динамо»

Черговий тур подарував любителям футболу Сосниччини перемоги всіх команд, що виступають у вищій лізі. У поєдинку «Волинка», як і в минулому турі,...

«Волинка» бере верх в перестрілці з «Поліссям»

«Полісся» (Березна) 4:5 «Волинка» (3:2)Забитий гол: Портний Андрій, Кравець Володимир - 2, Подрез Владислав, Биховець Олег. Перший виїзний матч...

Краєзнавчому музею 100 років

Першого липня У Сосницькому краєзнавчому музеї відбулася знакова, справедливо можна сказати, вікопомна подія - 100-річчя з дня заснування цього історичного закладу Ю....