Проблема кохання надалі залишається таїною. Достеменно лише одне -скільки людей, стільки й історій кохання. Чомусь ці історії нас. читачів, багато-мірно заворожують і запам’ятовуються надовго.
Можемо впевнене сказати, що поезія, література, музика, художнє мистецтво зробили найбільший внесок в розуміння почуття кохання. Зокрема, історія нашого народу має багато яскравих прикладів цього звабливого і щемливого почуття. Звернемося до роману Ю. Збігивва «Великий князь». Хочу щиро подякувати автору за його майстерність опису цього світлого почуття. Однією зі сюжетних ліній в цій роботі автор розкриває Вічну Любов між Чернігівським князем Ігорем Ольговичем і Любавою, онукою старця Мирослава.
Ось перед нами кохання Ігоря Ольговича і Любави. Дуже зворушливим було їх знайомство.
Божа іскра пробігла між ними. Мандруючи землями, роздумуючи про буття, Любава все частіше хвилювала молодого воїна-юнака. Батьки її жили в Новгороді і Ігор прагнув засватати дівчину, попросивши благословення і руки її батьків. Ось і омріяна дорога до коханої… Швидше, швидше – поспішав Ігор. Та все виявилось марним. Не знайшлося Любави в Новгороді, умчав її Мстислав Великий з собою в весільному чині.
А що було потім, Ігор не пам’ятав. Ні з чим повертались до Києва. Але щоб там не було, а молоді люди, Ігор і Любава ще першої зустрічі зрозуміли, що вони створені Господом Богом тільки одне для одного і що вони люблять..
В ту пору Мстиславу (Мономаховичу) йшов сорок сьомий рік, а Любаві виповнилось тринадцять. Довгий час по тому Ігор не міг прийти в себе, мало рухався, мовчав і тільки молив Бога уберегти його від стороннього ока. Ігор тяжко захворів і хожий бояр, родом із чернігівських бояр, доглядав молодого князя, няньчився з ним, як з дитям, поїв його відварами багатосильних трав, заговорював хворобу чудернацькими піснями і бувальщиною, читав над ним молитви, що сходили на нього з Божої висоти. Поступово, читаючи молитви вже сам, Ігор виходив із мороку хвороби до світла.
Думка про Любаву не покидала його. Одного разу він дізнається, що Любава живе на Ярославовому дворі в покоях великих київських князів. Вона чоловіка свого ще до цих пір не знає. Бо велика бояриня Пелагея, перша невінчана коханка Мономаха, стала господинею всього будинку, істинна мати роду Мономахів. Вона відібрала у Мстислава дівчину, оскільки вона не була готова до подружнього життя і князь повинен чекати того строку. Ігор звикся зі своїм горем і ні на мить не забував Любаву. В цьому є воля Господня.
Він змирився з тим, що вона належить іншому. Але свято вірив, що їхні душі зустрінуться на небесах і знайдуть воістину нерозлучну і вічну любов. Повірив і в те, що Господь побачив і їх земну любов І послав їм такі випробування для любові вічної. Після цього в душі з’явився біль і душевне потрясіння. Невже нести цю журбу в собі і далі?! Як жити з цим, як вчинить?
Але не подав вигляду.
Два місяці жив Ігор Ольгович в І І Києві на Ярославовому дворі дорогим гостем великого князя Володимира Всеволодовича Мономаха.
Мономах виявився надзвичайно м’яким, добрим і зовсім домашнім, сімейно близьким і навіть ласкавим. Ігор чекав ці довгі два місяці зустрічі з Любавою. Він свято вірив, що вона обов’язково буде. Головне в його житті – зустрітися, побачити ЇЇ обличчя, очі…
І ось нарешті вона – його Любава, така прекрасна, близька і рідна, позолочена вранішнім світлом. Бог звів їх у коридорі терема, без стороннього ока. Вони чекали на цю зустріч, любили одне одного.
Було у Ігоря чесне признання Мономаху про те, як спізнився на сватання Любави і як щиро її кохає. Великий князь не відпускав Ігоря з Києва і сприяв зустрічам з Любавою. Перед смертю обережно попросив Ігоря хоч і в старості, немічності, а забрати Любаву собі. З тим і відійшов у небуття. Любава стала великою княгинею при Ярославовому дворі, була вірною своєму князю Мстиславу. З Ігорем обмінювались листами, а любов носили в серці. Мстислав цінував Ігоря, був дружнім з ним. Він дуже хотів, щоб Любава народила йому сина. І це трапилося – Любава носила під серцем дитину, вагітність переносила важко. Мстислав, дізнавшись про вагітність, дуже зрадів.
А тим часом на Русі трапилося багато подій, що призвели до конфлікту між Всеволодом Ігорем Ольговичем. 8 душу Всеволода закралася недовіра і ревність до молодої дружини, але він це подолав.
З того часу безмірно любою знову стала дружина. Всеволод часто приходив в її покої і еони тихо спілкувалися. Любава об’єктивно оцінювала події, про державні справи судила здраво, а часом і мудро, завжди співпереживала. Вся велика родина
Мстислава дивувалась його пізній жагучій і бездоглядній любові.
Мстиславу йшов п’ятдесят шостий рік, але він мав здорове, молоде тіло, за все життя ні разу не хворів. А спадкоємця Любава так і не народила, але Всеволод знав, що вона вагітна.
Повертаючись з походу, в березні за хурделило навкруг, злякався кінь І поніс. Скотившись з гори у воду, кінь все-таки його виніс на твердь. Та повернувшись додому на страсну п’ятницю він тяжко захворів, а помираючи просив Любаву любити Ігоря. В день смерті вона народила сина і назвала його в честь діда -Володимиром, так хотів Мстислав.
Тим часом Русь поринула в княжі міжусобиці. Минув рік після смерті Мстислава. Любаву запросили з сином у Чернігів, де вона зустрілася та поєдналась з коханим Ігорем Ольговичем. Небесна та Свята Любов, яку дарує Господь тільки зібраним.
Любава для Ігоря – і Світло, і Сонце, і Життя! І вона любить Ігоря тією ж любов’ю!
Любов Карпенко
