73-й переможний травень знову нагадав про тих, хто наближав перемогу, а також про трагічні дні воєнних років, які викарбувані у пам’яті вічним вогнем кожного свідомого українця. 9 травня в ході урочистостей, присвячених 73 річниці Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, журналісти «Вістей Сосниччини» вирішили з’ясувати у жителів району, як вони ставляться до Дня Перемоги? Що він для них означає?
Анастасія Приманок, 75 років
– Для мене це велике свято! Мій батько Михайло Іванович пройшов дві війни. Воювати пішов з перших днів Великої Вітчизняної. Був поранений, потрапив у концтабір. Прийшов додому живий, але через два роки помер. Батьку тоді виповнилося тільки 40. Повірте, я не можу згадувати про ті події без хвилювання.
Пенсіонерка, яка представилась Людмилою Степанівна і її донечка Таня:
– Я вдячна Богові за Перемогу, яка дала можливість жити нам і нашим дітям. Наш дядечко Іван Васильович Авраменко під час війни був військовим лікарем-хірургом. Одного разу німецька бомба влучила прямісінько в госпіталь, де він працював, – і все. … Його ім’я викарбуване першим на стелі меморіального комплексу.
– Із розповідей мами і рідних я знаю, що у Другу світову війну загинуло дуже багато людей. Мені болить, що з кожним роком до меморіалу приходить все менше й менше сосничан. Не можна так робити. Ми повинні шанувати тих, хто на вівтар Перемоги віддав найдорожче – життя.
Тетяна Пилипець – ветеран праці:
– 9 травня – День Великої Перемоги над фашизмом, над звіриним ставленням до людей. І дай Боже, щоб це свято жило віками. Щоб покоління за поколінням відмічали його, схиляючи голови перед монументами Великої Вітчизняної війни, перед подвигом народу. Мій батько із початку війни і до поранення, завойовував Перемогу. Зараз дехто намагається перетворити історію в бог зна що, але щоб там не писали і не говорили, історія все рівно повертається назад. Слава Україні! Слава тим воїнам. які живуть і які загинули! Вони вічно житимуть в пам’яті нашого народу.
Світлана Душко – пенсіонерка:
– 73 роки тому 9 травня я вперше побачила білий світ, тільки не знаю, копи це сталося – вранці, вдень чи ввечері. Признаюся чесно, я не заздрю, що народилася у такий день. Проте, найголовніше те, що наші діди і прадіди перемогли і ми живемо на рідній українській землі. Я всім серцем прагну закінчення війни на сході, щоб не гинули наші хлопці-захисники, щоб не плакали наші матері, щоб діти не ставали сиротами і щоб над усією Україною світило ясне та мирне сонце.
Сергій Горілик – 41 рік, киріївчанин:
– Працюю я в Сосниці, а прийшов до меморіалу, щоб поклонитися світлій пам’яті полеглих у роки Другої світової війни і взяти участь у мітингу, присвяченому 73 роковинам Перемоги, яку завойовували й мої два дідусі та брати, але живими додому повернулися не всі. До того ж мій рідний брат Максим був в АТО. тому для мене ця дата дуже дорога і важлива.
Артем Душко – с. Мале Устя, 93 роки, єдиний учасник бойових дій Другої світової війни, присутній на урочистостях, присвячених 73 річниці Перемоги:
– Я був ще зовсім молодим, коли потрапив до армії. Воювати мені довелося не довго і орденів та медалей багато не заробив. У Польщі мене поранило, потрапив до госпіталю. У ці дні завжди згадую своїх побратимів. з ким ділив шматок хліба і ковток води, і яких вже нема зі мною поряд. Воно все держиться на думці допоки й не помру. Дасть Бог доживу до наступного року, теж прийду сюди, схилю свою сиву голову і покладу тюльпани усім полеглим. Таке не забувається.
Юлія Журавльова та Сергій Бобир (сестра і брат) – внуки Артема Душка:
– 9 Травня – свято Перемоги нашої Батьківщини над загарбниками. Свято, коли ми можемо пом’янути тих людей, що загинули під час Другої світової війни, які боролися за наше майбутнє, за майбутнє наших дітей. Зараз ми не проживаємо в Сосниці, але кожного року приїжджаємо цього дня до батьків, до дідуся й приходимо до меморіалу, щоб вшанувати полеглих на полі бою і згадати в парку Слави словом тих, хто ще, слава Богу, дожив до 73 річниці Перемоги. Це душевне свято. Дідусь не любив мені з братом розповідати про війну. Ми знаємо про його поранення та як він в госпіталі возив хліб. А ось про відбудову держави, про колгоспне життя, виховання дітей – міг говорити годинами.
– Я приєднуюся до слів Юлії. Цю дату маємо поважати, поважати тих людей, які у війну і після неї, помираючи від ран та пережитого, віддали життя, щоб ми могли будувати свої плани. За те, щоб зверху над нами не було нікого, щоб Україна йшла своїм шляхом, щоб ми робили те, що потрібно українцям.
Рита та Костянтин Демиденки і Вікторія Макуха -Риті і Вікторії 22 роки, Костянтину – 16:
Особисто для мене 9 травня означає те, що наші діди і прадіди віддали своє життя за нас, за наше майбутнє. І ми їм дуже завдячуємо.
Якби не вони, то не було б нашої держави, не було б нашої України. Дякуємо всім ветеранам. Це свято не тільки Дня Перемоги. Я вважаю це свято дня України, її незалежності.
– Наш прадід Микола Авраменко дійшов до самого Берліна. На жаль, він не вже не з нами. Помер, але завжди залишається в нашій пам’яті. Завдяки йому і таким захисникам, як він, ми зараз стоїмо перед вами.
– Для мене як і для Рити та Костянтина День Перемоги – особливий день. Подвиг наших дідів і прадідів слугує для нас великим прикладом, як потрібно любити свою землю і як саможертовно її захищати. Це свідчення того, що в нас дуже сильна і не переможна нація. Мій прадід, якого теж звали Миколою, пройшов через пекло Великої Вітчизняної війни, і мій обов’язок кожного року приходити до цього святого для кожного сосничанина місця.
В’ячеслав Кожуховський – 41 рік, військовослужбовець сосницького райвійськкомату, учасник бойових дій в АТО:
– Сьогодні велике свято – день визволення України від нацизму. Як для мене, захисника Вітчизни, це дуже світле свято. У роки Другої світової війни один мій дід, якого я ніколи не бачив, загинув, а інший був у Німеччині. Я не можу порівнювати події 73-річної давності з тими, що нині відбуваються на сході держави, але хочу, щоб скоріше на всій українській землі настав мир і закінчилась війна. Мені довелося воювати у 30 механізованій бригаді під Артемівськом та Зайцевим і на власні очі бачити й відчути, що таке війна. Ми маємо завжди берегти пам’ять про полеглих і про День Перемоги.
Володимир Колосов – 14 років, учень гімназії:
– День Перемоги це свято гордості, гордості за свою країну. За тих, хто віддав життя за наше майбутнє.
