додому Люди Микола Адаменко

Микола Адаменко

Микола Петрович Адаменко (20 грудня 1931, Загребелля, Сосницький район, Чернігівська область) – український поет, філолог. Член Спілки письменників України. Лауреат обласних премій імені Б. Грінченка та імені М. Коцюбинського. Нагороджений орденом «За мужність». Почесний громадянин Сосниччини.

Ім’я: male Микола Адаменко Адаменко Микола Петрович
Дата нарождения: 20 грудня 1931 р.
Вік:
Місце народження: ukraine Микола Адаменко Чернігівська обл., Сосницький район, с. Загребелля
Проживає: ukraine Микола Адаменко Чернігівська обл., Сосницький район, с. Загребелля
Нагороди:: Орден «За мужність»
Освіта: КДУ ім. Т. Шевченка
Діяльність: поет, письменник

ЗАЛИШ СВІЙ ВІДГУК ПРО ЛЮДИНУ
+2-02 ratings
adamenko 1 Микола Адаменко
adamenko 2 Микола Адаменко
adamenko 4 Микола Адаменко
adamenko 3 Микола Адаменко

 

Біографія

Адаменко Микола Петрович народився 20 грудня 1931 року в с. Загребеллі в селянській родині. Його батько тривалий час працював головою правління місцевого колгоспу, а перед самою війною очолив сільську раду. 1942 року в час німецько-фашистської окупації він був схоплений і розстріляний гітлерівцями. Із малою сестричкою Лідою скуштував смак терпкого сирітського хліба, оскільки мати Наталія Михайлівна, від зорі до зорі надриваючись на колгоспній поденщині, не могла самотужки прогодувати своїх дітей.

1950 року Микола Адаменко після закінчення Сосницької середньої школи вступив на філфак Київського університету, маючи у своєму творчому доробку кілька віршів, опублікованих у районній газеті. В столиці України перед ним, як і перед сотнями його ровесників-провінціалів, відкрився розкіший світ духовної скарбниці людства. Особливо захоплювали вчорашнього селюка дискусії на засіданнях університетської літературної студії, задушевні розмови в перенаселених гуртожитських нічліжках на Солом’янці. Хіба ж міг здогадатися він, наївний і довірливий селянський син, ким і для чого заквашуються оті дуже «щирі» диспути?

А тим часом у броньованих сейфах МДБ накопичувалися надіслані «задушевними» друзями оперативні донесення. Приміром ось такі:

«Із розмов із Адаменком мені відомо, що він незадоволений колгоспним ладом, мотивуючи це тим, що його мати весь вік без просвітку ішачить у колгоспі й лишається злидаркою із злидарок»

«Він різко негативно висловлювався про писанину П.Тичини, «Київські оповідання Юрія Яновського», «Золототисячник» І. Рябокляча, посилаючись на те, що у цих творах багато патоки і не проглядуються суворі реалії життя»

«Придбану мною брошуру про Грушевського і книжечку по історії України я давав читати Адаменку М., і він читав її в гуртожитку»

«Якось я зайшов на квартиру однокурсника Доценка Р. і застав там Адаменка, який читав «Сонячну Машину» Винниченка. Микола Адаменко казав мені, що в Доценка читав також Єфремова «Історія української літератури»

До цих донесень були прилучені викрадені в Адаменка гуртожитськими «доброзичливцями» конспекти, чернетки віршів, приватні листи. Всі ці матеріали стали підставою «голубим вершникам Берії» для прорисовки політичного портрета сина розстріляного фашистами радянського активіста, як потенційного ворога сталінського режиму. Тому-то 22 листопада 1952 року він був викликаний у Міністерство держбезпеки для «профілактичної бесіди».

Костоломи генерала Мешика явно сподівалися, що зелений третьокурсник, потрапивши в бетонний мішок, звідки рідко хто виходив на волю, негайно ж зречеться власних поглядів, молитиме пощади і охоче погодиться бути стукачем. Проте він повідав у пояснювальній записці таке:

«Так, я сповідував ворожі існуючій владі погляди з багатьох проблем. Наприклад, я дуже скептично ставився до національної політики партії… Я дійшов висновку, що колгоспний лад не задовольняє потреб народу… В школах і учбових закладах запровадити викладання тільки українською мовою… Україна повинна лишатися в федерації, але їй має бути надана повна свобода розпоряджатися своїми багатствами і культурними цінностями. Корінь усіх зол я вбачав у партійному керівництві. Нині в партії дуже багато чужих народові елементів, тому потрібна або чистка партії, або її перебудова…»

Цією до зухвалості відвертою сповіддю Адаменко на довгі літа визначив собі хресну долю.

Тим паче, що підручні Мешика в той час посилено готували сценарій показового політичного процесу над міфічною підпільною націоналістичною організацією, яка мала складатися із студентів київських вузів (університету, консерваторії, політехнічного, сільськогосподарського, художнього інститутів) і пришвидшеними темпами проводили «мобілізацію» кандидатів для поповнення гулагу.

Під кінець грудня в Києві прокотилася хвиля арештів студентської молоді. А 14 січня 1953 року начальник 2-го відділення відділу 5-го управління МДБ підполковник Шишкін витворив таку постанову стосовно Адаменка, яка цитується згідно з оригіналом:

«Находясь на учебе в КГУ и будучи враждебно настроеным к существующему строю, высказывает антисоветские взгляды и пишет националистические стихи, с содержанием которых знакомит студентов университета. Преступная деятельность Адаменко подтверждается многими показаниями свидетелей… Исходя из этого, постановил: Адаменко Н.П., проживающего по Воздухофлотскому шоссе, № 35, кв.90, подвергнуть аресту и обыску».

На основі цієї постанови наступного дня був висланий ордер №4 на обшук і арешт Адаменка, який ствердив власною рукою сам Генеральний прокурор республіки Р.Руденко. А пізнім вечором 18 січня Адаменко був арештований в університетському гуртожитку і відправлений в слідчу тюрму на вулиці Володимирській разом із виявленим при трусі єдиним речовим доказом його зловорожої діяльності – книгою «Українська муза».

Слідчі МДБ прагнули зробити безкомпромісного Адаменка однією з центральних постатей містифікованого судового процесу. Про це свідчить уже те, що за неповні сім тижнів ув’язнення йому було вчинено аж 24 допити. Бувало, його двічі допитували на добу, аби вичавити якомога більше прізвищ, якщо не приятелів, то хоча б побіжно знайомих.

Нарешті на початку квітня заарештованому студентові було пред’явлено звинувачення, в якому констатувалося:

«Адаменко Н. П., будучи враждебно настроенным к советской власти, на протяжении длительного периода времени среди своего окружения проводил антисоветскую националистическую агитацию, возводил клевету на советский строй, колхозную систему сельского хозяйства, руководителей советского государства и коммунистической партии. Выражая свою ненависть к советской власти, занимался сочинением различных антисоветских записей в стихотворной форме, а также изучал и распространял националистическую литературу»…

Проте верховодам беріївського кишла на Україні здалося замало виявлених у біографії Адаменка гріхів, які б дозволили навічно затокарити непокірливця в гулагівську зону, тому вони розпорядилися пред’явити йому додаткові звинувачення. Що й було зроблено 9 квітня 1953 року. Ось його текст:

«В процессе дополнительного следствия установлено, что Адаменко хранил у себя антисоветскую, националистическую литературу и, как имеющий националистические взгляды, на ученической тетради рисовал эмблему украинского буржуазного национализма – «трезуб».

Останній штрих до фальсифікованого політичного портрета Миколи Адаменка внесла надіслана з філологічного фаультету КДУ характеристика.

«На протяжении учебы в университете Адаменко не выполнял никаких общественных поручений, почти не принимал участия в общественной и комсомольской работе и жизни».

11 квітня 1953 р. попереднє слідство було завершене й грубезна слідча справа переслана до київського обласного суду.

14 травня відбувся її розгляд на закритому судовому засіданні під головуванням судді Грабовської за участю прокурора Утіної. Перед осиротілою сталінською фемідою разом із Адаменком постали його однокурсники Волощук Г.П. і Доценко Р.І., хоча за попереднім задумом емдебістських сценаристів на лаві підсудних поряд з університетськими «Вумниками» мали сидіти недовчені музики, художники, інженери, агрономи, сільські механізатори. Смерть «батька всіх народів» сплутала карти «вірних ленінців», оскільки не стало основного цінителя гучних судових оржищ. Натомість, після оголошеної постсталінським керівництвом країни масової амністії, на політичному овиді засріблилася зоря надії на припинення кривавого терору. Тільки все те було в тумані майбутнього, а поки що ульріхівська машина кривосуддя за інерцією нещадно перемелювала свої жертви, вливаючись гарячою людською кров’ю. 14 травня 1953 р. вона прирекла Адаменка до 10 років ув’язнення в концтаборах і трьох років поразки в правах.

Незаслужене покарання початкуючий поет відбував на лісорозробках Північного Уралу.

Лише в червні 1956 р. на підставі рішення Комісії президії Верховної Ради СРСР був звільнений з концтабору. Але не реабілітований. А що чекало на волі нереабілітантів, він негайно збагнув, як тільки опинився за табірною зоною. Він не міг поновитися на навчанні, важко було знайти роботу. Деякий час працював вантажником на станції Доч Борзнянського району, потім у рідному селі в колгоспі – спочатку на різних роботах, потім обліковцем тракторної бригади, нарешті бригадиром садо- огородньої бригади. Вступив на заочне навчання до Борзнянського технікуму плодоовочівництва (на 3-й курс).

Лише в 1962 році був реабілітований. Продовжуючи навчання в технікумі, поновився на 4-й курс (теж на заочне навчання) в Київському університеті ім. Т.Г. Шевченка. Закінчив технікум, потім університет, уже працюючи вчителем Полюшкинської восьмирічної школи Новгород-Сіверського району Чернігівської області. Через 8 років переїхав до Сосниці, де й працював учителем української мови та літератури у Сосницькій середній школі ім. О.П. Довженка до виходу на пенсію.

Публікувався в періодичній пресі різних рівнів, колективних збірниках та часописах. Лише в 1985 році у «Радянський письменник» вийшла перша поетична збірка «Повінь». 28 грудня 1988 року був прийнятий до Спілки письменників України. У 1990 році у тому ж видавництві вийшла друга поетична збірка «Цвіт на морозі». У видавництві «Молодь» на 1992 рік була запланована збірка поезій «Дзвін», а у видавництві «Радянський письменник» – повість «Закон-тайга».

Але заплановані книжки так і не вийшли через видавничу кризу, лише уривки з названої повісті були опубліковані в альманахах «Біль» (Львів) та «Зона» (Київ). Натомість написав продовження твору «Закон-тайга» (вже як роману), фрагменти з якого опублікували львівський часопис «Поклик сумління» та журнал «Кур’єр Кривбасу» У 1995 році в Чернігові вийшла третя поетична збірка «Прагнення неба». Так як надій на видання нових книг не було, то вдався до самвидаву машинописним способом. У такий спосіб до 2009 року скомпонував 110 книжечок поезії, прози та публіцистики.

У 2001 році в Чернігові була видана книга прози «Закон-тайга» (1-ша частина одноіменного роману та 13 невеликих новел). У 2003 році в Чернігові вийшло продовження роману «Закон-тайга» (2-га та 3-тя частини). І перша , і друга прозові твори стали книгами року по Чернігівській області. Вони були удостоєні обласної премії ім. М.М. Коцюбинського (перед тим став лауреатом обласної премії ім.. Б. Грінченка).

У кінці 2005 року був нагороджений орденом «За мужність». У 2001 році почав працювати над книжкою «Історія Сосниці та її довкілля». Прилучив до роботи ще кількох чоловік, причетних до краєзнавства. За літо й осінь рукопис був готовий. Але впродовж 5-ти років видати книжку не вдавалося. Нарешті в 2005 році творча інтелігенція Сосниці зібрала гроші – і в місцевій топографії було зроблено 180 примірників книжки. У тому ж році харківське видавництво «Прапор» видало (із доповненням) ту книжку під назвою «Сосницький край у серці України» уже на високому типографському рівні (200 приміфрників). Водночас видавництво Центру духовної культури видало цю книгу під назвою «Сосниця і Сосниччина на хвилях віків» (500 примірників).

Перед тим за сприянням Української світової спілки професійних учителів вийшла публіцистична книжечка «Планета Україна». У 2006 році в Чернігові вийшла збірка катренів «У центрі кола». У 2007 році був виданий комп’ютерний варіант повісті «На крутосхилі» (по суті то 4-та частина роману «Закон-тайга»). Таким способом зроблена книжечка прози «На схрещенні доріг».

У 2008 році у видавничому домі «Києво-Могилянська академія» вийшла п’ята поетична збірка Миколи Адаменка «Вибране». До неї увійшли найкращі поезії з попередніх видань.

Почесний громадянин Сосниччини

Рішенням Сосницької районної ради від 09 вересня 2009 року «Про присвоєння звання «Почесний громадянин Сосниччини»» – за вагомий особистий внесок у відродження історико-культурної спадщини Сосницького району, активну громадську діяльність присвоїти звання «Почесний громадянин Сосниччини» члену спілки письменників України Адаменку Миколі Петровичу.

Завантаження

  • Закон – тайга: pdffb2
  • Мова як суспільне явище: pdffb2
  • Планета Україна: pdffb2
  • Рятуймо себе, що врятувати націю: pdffb2
  • Сосницька козацька сотня: pdffb2
  • Сосницький Рувимо-спаський монастир: pdffb2
  • Українці вдома і поза домом: pdffb2
  • Потужна велич роду Ковалевських: pdf

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Must Read

На вулицях Сосниці з’являться безкоштовні велосипеди

Безкоштовні велосипеди замість громадського транспорту. У Сосниці придбали 25 велосипедів, якими зможе користуватися кожен. Як каже головний спеціаліст відділу ЖКГ селищної ради Юрій Врублевський,...

Про те, де і коли можна здати аналіз на коронавірус

На даний момент в Україні, як в і більшості країн світу, тест на COVID-19 можна пройти тільки по спеціальному напрямку. Однак через декілька тижнів...

«Однажды…»: смешные истории из жизни предпринимателя массажиста

Предприниматели, которые работают с людьми, имеют множество интересных историй, которые запоминаются надолго, и делают собственное дело особенным. Свои смешные истории из жизни решил рассказать владелец...

Стежки України: Топ-10 місць для подорожей цієї осені

Осінь – ідеальна пора для подорожей. Коли термометр вже не показує жахливі +35, а природа навколо вражає своєю красою і яскравістю, саме час брати...

Місцеві вибори 2020. Голосування з виборів депутатів районної та обласної ради

Офіційне оприлюднення результатів, за повідомленням голови виборчої дільниці Наталії Самойловської, відбудеться до 6 листопада. Наразі маємо ТОП-15 кандидатів, які отримали найбільше голосів. Корюківська районна рада Щербатенко...