Новини «Любіть людей, і вас полюбить господь Бог»

«Любіть людей, і вас полюбить господь Бог»

-

- Advertisment -«Любіть людей, і вас полюбить господь Бог»

Таке життєве кредо має кудрівчанка Віра Перехватова. Вона – найкращий опікун в районі, найтурботливіша бабуся, найласкавіша мама і любляча дружина офіцера. На її долю випало багато випробувань, та попри все вона залишилась життєрадісною, люблячою людей. Сильна, метка, компанійська – такою знають Віру Митрофанівну знайомі і родичі жінки! Справді, вже при першій зустрічі вона випромінює позитивну енергію. З нею просто і легко.

Насправді життя Віри Митрофанівни оповите червоними і чорними нитками. Головне, що у найважчі хвилини завжди поруч були люди, які її підтримували, – найрідніші і зовсім чужі, яким вона безмежно вдячна.

Пророцтва баби-шептухи

Щойно з’явившись на світ четвертою дитиною в сім’ї після трьох братів, дівчина була приречена. Віра народилася без волоссячка на голівці, яка була покрита сукровицею, що постійно сочилася. Маля помістили в ізолятор. А коли вийшов термін, мати привезла дитину додому. Розпеленала і ледь не збожеволіла від безпорадності, безвиході. 1958 рік. Сусідка порадила звернуться до бабки-шептухи, що проживала недалечко від села, на хуторі Заляди, біля Лозової. Послухала жінка і, не відкладаючи часу, була на порозі спасительки. Та розгорнула немовля і до матері: “Чого голосиш? Оце дитя догляне вас, поховає увесь рід і буде щасливе. Вам щастя буде, з чоловіком, а в дітях – ні. Бо ви поєднали долю з ріднею (троюрідні брат і сестра), -промовила провидиця. На цьому виставила батьків з хати, а над дитиною читала молитви. Після візиту дитина спала добу. Шапочки на голівці перевдягати можна було, але не купати. З тих пір почало рости волоссячко, а проблеми зникли. Все те, що від народження передбачила провидиця, збулося.

З духовної точки зору той. хто народився останнім, був посланий на Землю, щоб принести в свою сім’ю світло і радість. Ці люди об’єднують родичів, добре знаходять спільну мову з іншими людьми і налагоджують міцні дружні зв’язки.

Дитинство

єдиної донечки, батькової улюблениці, минало весело. Віру ніколи не потрібно було примушувати щось робити – в неї все кипіло в руках. Вчилась, щоправда, по-середньому. А після школи найбільше прагнула втекти з села до міста. Тому поїхала в Чернігів, навчалася на продавця. Відкривала гастроном “Дружба”. Деякий час працювала у їдальні касиром.

Перше кохання

Часто з подружками дівчата проклювались містом. Любили бувати на Валу. Тут Віра познайомилась із своїм першим коханням.

Одного разу зустріла на Валу свого односельця Михайла. Привітались. Словом перемовились. Він був з товаришем у міліцейській формі. Познайомились. А далі… молодецькі зустрічі. До того ж гуртожитки наші були поруч. Незабаром весілля відіуляли, – пригадала молодість Віра Митрофанівна.

Батьки не скупились, хоч великого достатку не мали. Мати у шкільному буфеті працювала. Батько 40 років у колгоспі був конюхом. Всім дітям гуляли пишні весілля. Плаття, яке подарував чоловік, досі збереглося у Віри Митрофанівни, тепер внучці показує, а та посміхається, мовляв, якесь ганчір’я. Насправді в той час то було найкраще вбрання.

Щойно народилася донечка, пристрасті погасли. Чоловік не хотів визнавати каліку своєю. У Рити була вигнута права стопа. Перший рік життя донечки для матері був безкінечним болем і душевним, і фізичним. Вона не знаходила місця своїм переживанням, вона не могла втамувати образи від зради чоловіка. Але народна мудрість каже так: все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими.

Одного разу їхала містом у маршрутці і зустріла свого знайомого, родом з Волинки. На той час він працював у “білому домі”. Зав’язалась розмова.

– Чому так пізно? – почав він розмову.

– Прогулюємось, – промовила Віра і з очей хлинули сльози.

Повідала жінка про свою біду. Чоловік назвав лікаря, до якого мала звернутися жінка від його імені. Це був лі-кар-ортопед Олександр Олександрович

Соколов. До нього мати з дитиною прийшли разом з батьками. Лікар, оглянувши дитину, сказав ствердно, виставивши матір за двері: “Потрібна операція. Але з двійним наркозом. Дитині рік. Якщо витримає, все буде добре. Даєш згоду?” Вийшов батько з кабінету лікаря і каже: “Доню, я дав згоду!” Операція минула успішно. Рік дівчинка носила гіпс, потім реабілітація. Батьки в усьому підтримували Віру. Красуня-Рита виростала чорнявою дівчинкою, схожа на свого ставного татка, який ніколи не пригощав її цукерками і не тримав на руках.

Світ не без добрих людей

На своєму тернистому шляху жінка зустріла іншого чоловіка, роботящого. Квартиру подружжя одержало. Синочка подарувала дружина чоловікові. Але як вип’є чарку, хоч з хати тікай. Так і робила жінка. Терпець урвався через 9 років. І Віра з двома дітьми залишила таку довгождану квартиру і пішла. Сусідка – жінка в роках – бачачи ситуацію, яка спіткала Віру, прихистила її разом з дітьми. “Довго він тебе буде лупцювати. Іди до мене. Я буду тішити дітей, а ти йди на роботу”, – сказала сусідка.

Влаштувалась Віра Митрофанівна в магазині. А згодом, бабуся відписала їй свою квартиру.

Візитка

Початок 90-х змусив одиноку матір взяти торби та їхати заробляти гроші. Вона вперше в житті затоварилась ковбасою і вирушила поїздом до Москви. Торгівля не йшла. Наступного разу сусідка забрала її у Ленінград. Але і там без підказок місцевих не обійшлося. Щоб швидко розпродати товар, мали їхати декілька зупинок електричкою.

Забігаємо до електрички, вмощуємося скраєчку, двері зачиняються і заскакують ще двоє військових. Теж “падають” біля нас. Слово за слово, розповідаємо чого приїхали, пригощаємо ковбасою. Один подає візитку зі словами, якщо наступного разу не буде квитків, то заходьте, знайдемо місце для ночівлі.

Наступного разу вони вже знали, де продати товар, тому справились швидко – за 15 хвилин продали 8 сумок ковбаси кожна. “Ну, що, Маруська, поїдемо до військових”, – зовсім не жартома спитала Віра подружку. А та, хоч і зніяковіла, та залюбки підтримала Віру і почала підфарбовувати губки.

Одна зупинка і гуртожиток. Підходять красуні до чергового, подають візитку і запитують, чи проживають тут такі? Черговий розглядає, а поруч жінка незадоволеним голосом: “Дівчино, потрібно в чергу ставати”. “Що?- здивувалась Віра. – Я за хлібом ніколи не стояла в черзі, а за чоловіками тим більше не буду. Мені тре-ба просто поговорити з цим чоловіком”. Офіцер не забарився, зустрів нас. Домовились з вахтером. У гуртожитку дівчата, прийнявши душ, відпочили, а ввечері було гуляння.

З товаром Віра Митрофанівна ще не раз їздила до Ленінграда. Завжди її зустрічав офіцер.

Але закінчився його час навчання. І мусив повертатися на Далекий Схід У свою військову частину.

Заміж за офіцера

Між тим, він приїхав у Чернігів, запропонував Вірі свою руку і серце, а вже за 3 дні, за посвідченням військового, вони розписалися. І як подружжя вирушили на Далекий Схід.

Довгі холодні заметілі не лякали 36-річну Віру. Адже їй так затишно і спокійно було разом з людиною, про яку вона мріяла все своє життя. Поряд був синочок, донечка вирішила залишитись з дідусем і бабусею.

Відслуживши два роки, В’ячеслава Олександровича переводять у Волгоград. Користуючись нагодою, Віра з чоловіком поспішають до рідного дому у Кудрівку, де чекають на них батьки і донечка. Назад повертаються всі вчотирьох. До них переїжджає і донька В’ячеслава Олександровича. Для всіх вистачає місця у новій квартирі.

У Волгограді Рита закінчила 11 класів і далі вирішила навчатися в Чернігові. На той час глава сімейства вже пішов на заслужений відпочинок. Та ще батьки Віри Митрофанівни потребували догляду. Всі ці обставини змусили сімейство Перехватових повернутися до Чернігова в однокімнатну квартиру, яку успадкувала Віра Митрофанівна.

Ми з чоловіком розмістились у кухні, у кімна-. ті батько, мати, дочка. А і тут ще і син прийшов з армії. Питає мене: “Мамо, а де мені спати?” Тоді він поїхав до Києва торувати собі дорогу. Спасибі, тепер він нам допомагає”, – пригадала Віра Митрофанівна.

Знову у Кудрівці

Батьківська дорога привела Віру Митрофанівну знову в Кудрівку. Збулись пророцтва баби-шептухи. Нема вже батьків, нема трьох братів, покинула цей світ 31-річною дочка Рита, залишивши 8-річ-ною донечку Настю. Довелося жінці хоронити і свого другого чоловіка.

Віра Митрофанівна стала для внучки не тільки бабусею, а й мамою і опікуном. Дівчинка вже цього року закінчує Сосницьку гімназії ім. О. П. Довженка. Турбот вистачає. З Києва до бабусі навідується друга внучка – 4-класниця Аліса.

Сумує, а водночас радіє Віра Митрофанівна. Своє 60-річчя зустрічала вона у селі, 37 гостей розмістилось за ювілейним столом. 29 квітня подружжя відсвяткувало 26-ту річницю свого весілля. Вона вдячна Долі і Богу за те, що послав їй такого чоловіка. За ці тисячі днів, прожитих разом, вона відчувала себе не кухаркою і служницею, а жінкою, яку люблять, обожнюють і дорожать кожним днем, проведеним разом. їхнє сімейне полотно виткане з безлічі ниток, на якому життя вишивало різнокольорові візерунки, виткані підтримкою, увагою, любов’ю і достатком. Разом вони прагнуть іти власним шляхом і намагаються наповнити сім’ю позитивною енергією. Обоє співучі, веселі. А скільки добрих людей зустріла Віра Митрофанівна на своєму шляху. Скільки зустрічає тепер! І цим гордиться. І закликає всіх: “Любіть людей і вас полюбить Господь Бог!”

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Останні новини

Запитай у мера. Випуск 6

Сьогодні ми знову даємо відповіді на питання. Приємно, що їх знову багато, це говорить про те що...

ФК «Кудрівка» перемагає «Динамо» та робить крок до чемпіонства

Єдиною командою із представників нашого району, яка на минулих вихідних здобула очки, була саме ФК«Кудрівка», яка вдома...

«Волинка» «горить» на нефартовому стадіоні «Торнадо». «Березна» бере реванш у «Лав»

«Торнадо» (Стольне) 5:1 «Волинка» (2:0)Гол: Штакал Віталій. В кожної команди бувають матчі, коли здається,...
- Advertisement -«Любіть людей, і вас полюбить господь Бог»«Любіть людей, і вас полюбить господь Бог»

30 сесія: громада приймає у власність майно району

23 вересня відбулось засідання 30 сесії Сосницької селищної ради, на якому були присутні 16 депутатів. Всього на...

У Сосниці з’являться безкоштовний прокат велосипедів та вуличні майстерні

На сьогоднішній день Сосниця – центр об’єднаної громади. В селищі немає громадського транспорту, люди, які приїжджають до...

Зараз читають

- Advertisement -«Любіть людей, і вас полюбить господь Бог»«Любіть людей, і вас полюбить господь Бог»

Вам також може сподобатисяПОВ'ЯЗАНІ
Recommended to you