Коханий, подивись у мої очі

Вона народилася у військовій сім’ї і побувала у багатьох містах України. Має грузинське коріння – її мама з Тбілісі. Часто гостювала у сонячній Грузії. Але перший приїзд у Сосницю, звідки її чоловік, викликав здивування, адже тут вона побачила те, чого взагалі раніше ніде на зустрічала. Їх обох доля водила різними дорогами і спробували вони себе у різних сферах. Та коли зустрілися, взяли один одного за руки і пішли єдиним шляхом. Вони стали міцною родиною і тримають оди одного і досі.

Твердо вирішив стати моряком

Сосниця – це край лелек. Щороку весною вони повертаються сюди, у свої гнізда, яких безліч, і несуть з собою весну на крилах. А буває, що й діточок. І в 1987 році вони повернулись до Сосниці і, як зазвичай, 10 квітня підкинули хлопчика в сім’ю Боковенків. Назвали його батьки Євгеном. В сім’ї вже був один син Віталій. Та де одно, там і двоє. Ріс Євген, ходив до школи й іноді спостерігав за птахами, в серці мріяв, що виросте, також полетить з дому у світ. Після 9 класу закінчив Сосницьке ПТУ, а потім вступив до Чернігівського педуніверситету. Останній, п’ятий, рік навчання влаштувався до Сосницького ПТУ майстром виробничого навчання й поєднував і роботу, і науку. Два роки навчав молодь, а тоді його призвали на строкову службу. Потрапив у сухопутні війська. Був зв’язківцем. Служив у Полтаві. Згодом перевели до військової частини у с. Гурівщина, що під Києвом. Після служби повернувся додому. І знову почав працювати у ПТУ та навчати юнаків.

Були у Євгена добрі знайомі, з якими товаришував і якось запросили вони його до себе в гості. А жили вони у Севастополі. Поїхав. Потрапив на День святкування військово-морських сил. Побачив колони молодих дівчат і хлопців у святковій формі, які марширували на параді, й не міг відвести очей. І твердо вирішив, що й сам стане таким й буде служити у морських військах.

І вже 27 серпня 2013 року прибув до військової частини м. Севастополя й приступив до обов’язків військового. Дуже подобалася служба, адже була омріяна і бажана. Та скоро все змінилося. І 26 березня 2014 року мусив покинути Севастополь під командуванням вищого керівництва в зв’язку з анексією Криму. Залишки його частини перемістили на материкову Україну в с. Великий Дальник під Одесою у сухопутну військову частину, та все ж залишилися вони там по своєму призначенні.

Ох і очі гарні, ніби спілі вишні

Служба йшла. Одного липневого дня пішов Євген з другом до магазину, який був єдиним на поселення, і зустріли дівчину, з якою друг був уже знайомий. Стали говорити. Та тут до подруги привітатися підійшла дівчина. Її тато був українець, а мама – грузинка і виросла в Тбілісі. Обоє її батьків були військові й проживали тут. І саме від матері дівчина отримала чорні брови, очі, мов спілі вишні, і густе чорне волосся. Її красу, яка дійсно вирізнялась серед усіх, було важко не помітити. Привіталися, познайомилися, та й розійшлися. Але якось запала вона в душу Євгену. Валерія жила поряд того, ж магазину. Недалеко була і зупинка. Й одного разу вони знову пересіклися на ній. Вона йшла з роботи, а він приїхав з моря (до Одеси всього 13 кілометрів). Євген відразу звернув увагу на красуню. Привіталися. Стали говорити і запросив він її на побачення. З того дня і стали зустрічатися.

Валерія була вже раніше одружена і мала сина Германа. Та це не стало на заваді, бо кохання між ними спалахнуло від єдиного погляду і вже горіло великим багаттям, яке не приборкати. Часу, відведеного на побачення, для справді закоханих завжди мало.

Раніше Валерія працювала в Одесі в ляльковому театрі, багато їздила з виставами по Україні. Потім була продавцем у магазині, хоч до цього закінчила Одеський технікум зв’язку та інформатизації. Тато Валерії завжди хотів, щоб і донька, як і вони, була теж військовою. Та тільки тоді, коли зустрілася з Євгеном, задумалася над цим і вирішила вступити до лав армії. Проходила службу в одній частині. У жовтні того ж року вони почали жити разом.

Весілля у військовій формі

У 2015 році Євгена направили в АТО разом з частиною, де він перебував певний період. Потім були постійні відрядження на кораблях і не тільки. Мав звання сержанта, та згодом став офіцером. Сумували одне за одним і вирішили одружитися. Весілля було незвичним. Розписалися в Одесі у РАГСІ, який знаходився біля оперного театру і на весіллі був усього один єдиний гість – це двоюрідна сестра Валерії. Весільної сукні не було, а замість неї наречена вдягла військову форму, як і наречений. Замість фати на голову одягла білий кашкет. Після розпису поїхали на морський вокзал до моря, де і відкоркували шампанське. Вилили по келиху, зробили декілька фото на згадку на знаменитому щасливому дванадцятому стільці Остапа Бендара, а тоді взяли валізи і в той день поїхали до Сосниці, де їх вже чекали рідні.

Наступного дня, після приїзду молодят, вдома зібралися родичі і вже тут відсвяткували весілля.

Сосницькі диво-лелеки

Новоствореній сім’ї в зв’язку з одруженням дали 10 днів відпустки. Після повернулись на Одещину, де їм виділили службове житло. Та у травні їм обом дали вже щорічну відпустку і вони поїхали до Сосниці. Вже тут 11 травня повінчалися. Та цей приїзд викликав у Валерії ще одні приємні емоції. Вона вперше побачила лелек. Її вразило те, яка велика кількість проживає їх тут і що гнізда вони свої звили біля людей, зовсім їх не боячись. Вона їздила з батьками по світу, багато разів була у Грузії, де бачила безліч екзотичних плодів і багату природу, але тут, на Сосниччині, вона побачила диво, як вона вважала.

Йшов час, і молодята вже чекали дитину. Євген дуже зрадів тому і чомусь серцем відчував, що буде син, і вже знав, що назве його Федором. Так звали його діда, який був ветераном Другої Світової війни, і помер за два роки до народження Євгена. Батьки часто розповідали сину про подвиги діда і про те, якою гарною людиною він був. Хлопець дуже любив свого діда, навіть ніколи його не бачивши. Пішла дружина в декрет. Євген постійно був у відрядженнях. Насувалася зима. Він знав особливості південного клімату, що іноді були такі снігопади, через які дістатись до Одеси, де пологове відділення, було неможливо. І не дай, Боже, в такий час почнуться перейми, то дружина може народити в полі, серед снігу, у швидкій. Вирішив відправити її у Сосницю до батьків. Дружина поїхала. Тиждень до пологів перебувала у Менській лікарні. Та на час, коли почалися перейми, анестезіолога в лікарні не було. І лікарі для безпеки доправили її народжувати у Чернігів, де 27 грудня 2016 року народився Федір. Тату дали відпустку на 30 днів і він приїхав до Сосниці.

22 січня вони вже похрестили свого Федора, а тоді батько змушений був повертатися назад до військової частини. Мама і дитина залишилися тут, так було краще. Сумував Євген за родиною і перевівся працювати до Сосниці. А під кінець декретної відпустки і дружина перевелась до вже знайомих і рідних країв чоловіка.

На Дачній стояв порожній будинок діда Федора. Вирішили піти туди жити. Батьки Євгена запропонували залишити їм своє житло, а самі хотіли піти в ту оселю. Подружжя не погодилось, вважали, що батьки звили своє гніздо і не мусять вже під старість починати все знову. Тому у будинок діда пішли самі.

Дім хоч і добротний, та веранду зробили по-новому і всередині роблять ремонт. Тринадцятирічний син Герман раніше ходив до школи на В’юнище. Батьки вирішили не переводити його до іншої школи.

Жити подобається на Дачній – ліс поряд, річка теж. А те, що трішки далі до роботи добиратися, не біда. Герман ходить до музичної школи і грає на гітарі, а також захоплюється футболом.

Ткемалі для сім’ї та ексклюзивні сумки

Під час декретної відпустки Валерія Валеріївна освоїла одну цікаву науку. Раніше уміла в’язати і крючком, і спицями. Якось в інтернеті натрапила на жіночу сумку, яка дуже сподобалася їй, і загорілася бажанням зробити таку й собі. Знайшла схему, замовила нитки і фурнітуру й спробувала зв’язати. Вийшло. Та на одній сумці захоплення не закінчилось. Далі була інша сумка, вже іншого зразка, а за нею пішло й поїхало. Її роботи побачили і знайомі, і друзі, адже сумки дуже гарні і вишукані. Почали замовляти і собі. І так Валерія стала їх робити для інших. Її витвори вже є в Одесі, в Києві, в Сосниці. Замовляють жінки такі оригінальні сумочки на подарунки, адже в магазині такої не

Син

Федя попросив у мами, що хоче собі рюкзак і щоб були на ньому і трактор, і ракета. Схему рюкзака рукодільниця продумала сама і вже зараз працює над замовленням сина і є вже на ньому і трактор, і ракета. Ще трохи і роботу буде завершено. Творить вечорами і буває, що затягує Ті цей мудрий процес аж до посеред ночі. Валерія взагалі є жінкою цілеспрямованою і має звичку йти до бажаного. Колись хотіла навчитись грати на акордеоні. І вступила до музичної школи. Закінчила її, з добрим умінням володіла інструментом. Іноді зараз виникає бажання пограти на ньому. Ось тільки акордеон залишився у мами в Одесі. Та є думка коли-небудь забрати його сюди. Її мама Тамара Миколаївна вже давно на пенсії, а ось тата Валерія Вікторовича, на жаль, нема вже два роки. Є в неї ще рідна сестра, яка живе в Таллінні, в Естонії. Добре, що хоч технології дозволяють бачитись по скайпу і сумування трохи менше. Мама Валерії часто готувала грузинські страви і навчила цьому й доньку. Готує вона іноді для своєї сім’ї, та через те, що страви ці гострі, сім’я не часто просить їх приготувати. Готує сациві, пхалі і хінкалі. Іноді робить хачапурі, та тут ця страва не виходить на справжній грузинський смак. Справа в тому, що для нього потрібний справжній сир сулугуні, а такого тут нема. Звісно, в тутешніх магазинах його продають, але він зовсім є не тим сулугуні, який виробляють у Грузії. І страва хоч і виходить, але трохи на смак вже не така. Грузинська кухня взагалі є цікавою. Пам’ятає, як колись, перебуваючи в Грузії, родичі готували страву з молодого листя червоного буряка. Було смачно.

Та тут, на Сосниччині, вперше навчилася заготовляти закрутки на зиму. Раніше в її сім’ї такого ніколи не робили. Подобається. Та є одна грузинська страва, яку Валерія закриває у банки щороку, і робить її побільше, адже вона до смаку усім – це ткемалі. Робить вона його з абрикосів, хоча можна і зі слив. Сім’я дуже любить піцу. Пече часто. А ще більше всю сім’ю балує бабуся Надія Андріївна. Вона в минулому кондитер і зараз залюбки виготовляє смаколики для внуків і дітей.

Ткемалі від Валерії

  • абрикоси – 2 кг
  • перець гіркий – 2 шт.
  • часник – 2 головки
  • сіль – 1 ст. л.
  • цукор – 9 ч. л.
  • приправа карі – 2 ч. л.

Приготування: всі інгредієнти пропустити через м’ясорубку. Додати сіль, цукор, карі. Переміщати і кип’ятити 20 хвилин, постійно помішуючи. Закатати в стерильні банки. (Абрикоси можна замінити сливами).

Захоплює різьба по дереву, та сумує за морем

Євген має теж одне захоплення – різьба по дереву. Ще будучи на Одещині, вирізав два великі герби України і подарував своєму начальству. Вдома у мами теж є вироби, зроблені його руками. Зараз часу на це не вистачає, адже йде ремонт у будинку. Але в майбутньому дуже хоче повернутися до свого хобі. Колись давно мріяв Євген, що буде літати по світу, як ті лелеки. Тільки тоді не розумів, де б вони не літали, та повертаються завжди в своє рідне гніздо. Так і в нього сталось. Політав і повернувся на батьківщину.

І вже тут разом з дружиною і синочками в’є своє сімейне гніздечко. Вони ніби створені один для одного, адже взялися міцно за руки і впевнено йдуть по життю. В сім’ї рівноправ’я і все вирішують злагоджено. Так і має бути. Та в цьому велику подяку треба віддати їхнім батькам – Надії Андріївні та Анатолію Федоровичу Боковенкам та Валерію Вікторовичу і Тамарі Миколаївні Свистун, що самі навчили життєвої мудрості своїх дітей.

Та навіть зараз Євген дуже сумує за морем і кораблями і вірить, що можливо, ще занесе його доля туди, де перед ними відкривались величезні сині простори. Можливо так і буде, адже якщо чогось дуже хотіти, то воно обов’язково здійсниться. А поки він міцно тримає свою кохану дружину за руку і впевнено ступає по своїй рідній землі.

Зараз читають

Хай життя стелиться шовковою дорогою!

Тихо течуть води нашого життя, Несучи наш човник у...

Хто відбиратиме кандидатів на посади старост громади?

Сосницька селищна рада 15 та 16 січня проведе співбесіди...

Перемога! Свята перемога!

73-й переможний травень знову нагадав про тих, хто наближав...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Вам також може сподобатисяПОВ'ЯЗАНІ
Вам рекомендовано