Новини Із старої кофтини і мішковини Світлана Уляненко створює великі...

Із старої кофтини і мішковини Світлана Уляненко створює великі вазони

-

- Advertisment -Із старої кофтини і мішковини Світлана Уляненко створює великі вазони

Вона перетворила своє обійстя на казку, де живуть лелеки, сонечки, навіть золота рибка в озері. В альтанці – музей. Квіти ростуть у величезних вазонах, що виблискують золотом. Нема того куточка, де б не торкалися її незвичайні руки. Все це вона створила власноруч. Дуже любить дарувати подарунки і за життя подарувала більш ніж 40 ікон, які зробила з яєчної шкаралупи. Вона ніби фея, яка дотиком своїх рук робить дивовижні речі. І навіть стара спортивна кофтина перетворилася на шедевр, покритий золотом.

Чотири роки до поєднання сердець

Світлана Уляненко є корінною сосничанкою і все життя працює продавцем. Та має хобі, яке зовсім не пов’язане з професією. Творити – це її справа. А почалося все з одного випадку.

Народилася 28 січня 1969 року. Тут закінчила школу. Її бабуся проживала в Малому Усті й дівчина частенько гостювала у неї. На вихідні сідала на велосипед і гайда в село. Коли їй було 15 років, то познайомилася там з Євгенієм. Сподобалися один одному, та настільки, що провела Світлана його в армію і стала 2 роки чекати. Він писав листи, а вона чекала їх з нетерпінням. Промайнуло два роки, і Євгеній повернувся вже справжнім чоловіком. Після школи дівчина вступила на навчання до Чернігівського кооперативного профтехучилища і три роки навчалася там. Після повернення з армії, тепер Євгеній чекав два роки поки Світлана здобуде професію. І, нарешті, 18 липня 1987 року одружилися.

Після весілля пішли жити окремо на квартиру, де прожили півроку, а тоді купили свій будинок. Зайнялися ремонтом. Дім був на два ходи. Було дві печі, одну викинули й об’єднали все в єдину оселю. Зробили парове опалення, провели газ, облаштували ванну. У 1987 році прилетів лелека і приніс доньку Яну.

Цікавість переросла в захоплення

Тішилися і ростили її собі на радість. Після школи донька закінчила Глухівський педуніверситет і стала вчителем української та англійської мови. Після навчання працювала у Змітневі, було, що і в Загребеллі. В Сосниці додатково почала вести гурток «Умілі ручки». Звідси все і почалося. Придбали книги, де розповідалось, як можна зробити речі своїми руками. Ще з малечку Світлана Анатоліївна вміла плести спицями, в’язала крючком, дуже гарно малювала. Було, що малювала на урок образотворчого мистецтва своєму брату ще в школі, який був старший за неї на 5 років. Руки були вже вмілі. Зробила Світлана Анатоліївна рамку для фотокартки з солоного тіста, оздобила її різним насінням і мамину роботу донька понесла на гурток, як ескіз. Стали виписувати відповідні журнали, книги, і Світлана Анатоліївна все частіше зазирала до них. Почала робити магніти на холодильник з солоного тіста, а тоді дарувала їх подругам. Згодом виписала книгу «Роботи з яєчної шкаралупи», і майже 10 років виготовляла роботи за такою технікою. Щовечора закінчувала всі домашні справи і з нетерпінням починала творити. Робота клопітка. З яєчної шкаралупи треба зняти плівочку, пофарбувати її в різні кольори, а потім подрібнити на маленькі шматочки. Деревину пофарбувати в темний колір, тоді намалювати саму ікону на ній і вже потім викладати пінцетом кожний маленький шматочок на малюнок. Щоразу треба наносити на деревину прозорий лак для нігтів, щоб шматочки приклеювалися. Вже готову роботу покривала лаком три-чотири рази, щоб добре зберігалася. Було, що сиділа і до ранку – так захоплює. Понад 40 ікон подарувала друзям. Її роботи є в Києві, Одесі, Москві, Ухті, в Малому Усті, Загребеллі, у Сосниці. Одну з ікон подарувала Сосницькій Покровській церкві, де вона знаходиться над входом у святиню. Є її подарунок і в Коропському монастирі. Виготовила два портрети Олександра Довженка. Один подарувала Сосницькій гімназії, де він красується в одному з кабінетів. Дуже часто її роботи беруть на виставки, багато замовляють. Є в планах зробити портрет Тараса Шевченка і дві ікони Олени і Вікторії, які хоче вислати в Уфу своїй хрещениці і її сестрі в подарунок. Та був у будинку ремонт і загубився пінцет. Без нього робити неможливо. Зараз шукає де можна його придбати, адже він трохи незвичайний.

І садок, і ставок, і золота рибка

В саду стоїть альтанка, біля неї озеро з альпійською гіркою і всюди видно умілі руки господині. В озері є велика золота риба. Це теж фантазія господині. Знайшла камінь, що схожий на рибу, пофарбувала його в золотий колір, намалювала очі, рот і навіть на голові зробила золоту корону. Ну дуже гарна вийшла. Є камені, які розфарбувала червоною фарбою під сонечка. І вони по саду всюди. Біля озера і на вулиці, біля будинку, стоять лелеки, які теж зробила сама. Озеро викопав чоловік. В озері плавають карасі і є декілька в’юнів. Минулого року, в листопаді, були сильні морози, озерце замерзло. Стало шкода риб, що не виживуть. Розбили лід, виловили рибу і віднесли її на озеро за містом. В’юнів залишили в банці й вони зимували в будинку, а вже весною повернулись до озерця в саду.

На 25 років спільного життя чоловік подарував альтанку, яку зробив своїми руками. Святкували срібне весілля з друзями в ній. Якось побачив фільм «Особливості національного полювання», де сиділи мисливці в альтанці, в якій посеред столу був зроблений мангал. Ідея сподобалась і він зробив таке дома. Тепер можуть смажити щось, сидівши за столом. Ранньої весни і пізньої осені це особливо приємно, адже на вулиці холодно, а вони в теплій атмосфері за столом, біля вогнища. Зверху облаштував трубу для вентиляції, тому дим не дошкуляє. Та ще в цій альтанці справжній музей. На столі стоїть старовинний самовар, прикрашений декупажем і тепер він є головним на столі. На полиці є старовинний телефонний апарат, який господиня теж оживила. Є глечик з букетом маківок. Стоять старовинні ночви, видовбані з суцільного дерева. Посередині них Світлана Анатоліївна намалювала букет. Є рубель, в кутку розмістили старовинну ступу, яка теж зроблена з суцільної деревини. Зверху висять плетені кошики, старовинна металева праска і навіть висить справжній хомут для коня. А на підвіконні – старі рубанки і ще всякого добра. Друзі бувають в цій альтанці на чаюванні, тож багато чого подарували вони. А ще в саду стоїть гойдалка, на якій може сісти декілька людей. Вона має дах, тож на ній можна гойдатися навіть під час дощу. Зробив її з металу сам господар, має золоті руки.

«В неї дощечка, а в нас… піч»

В будинку є декоративний камін, який Віталій Євгенійович змайстрував сам. В ньому лежать березові дрова, а всередині – підсвітка. Всюди видно вмілі руки господаря. На кухні стоять банки, розфарбовані у квіти, хлібниця теж прикрашена малюнками. Арка зроблена під мармур, робота клопітка, та справилися і з нею, треба розтопити смолу, додати до неї керосину, розмішати і цю суміш вилити в ємкість з водою. Потім взяли листи паперу, але обов’язково вони мають бути глянцеві, класти їх зверху на воду, а потім дістати і висушити – виходить візерунок, як мармур. А тоді вже тими листами обклеїти відповідну поверхню і покрити лаком декілька разів. Виходить гарно.

Якось побачила по телевізору, як одна жінка робила дощечку з візерунками, зацікавилася. «В неї дощечка, а в нас буде… піч», – подумала Світлана Анатоліївна. Потягли піч сатенгіпсом, зубочисткою намалювали візерунки, пофарбували в темний колір, нанесли зверху губкою золоту фарбу так, щоб вона залишалася місцями і покрили декілька разів лаком. Тепер піч є головною окрасою кімнати. Якось поїхали в ліс по гриби і чоловік знайшов там невеликого пенька сосни. Форма його була дуже цікава, тож прихопили знахідку з собою. Вдома покрили його фарбою і нанесли лак. Тепер це витвір, який нагадує японську сакуру.

Карантин пішов на користь

Цієї весни побачила по інтернету, як роблять вазони для квітів. Зацікавилася, адже такого ще не робила. Два місяці була на карантині, тож часу вільного вистачало. Чоловік привіз цементу і дружина взялася освоювати нові витвори. Треба взяти якусь товсту тканину, згодиться навіть мішок, цемент розвести у воді, вмочити цю тканину в розчин цементу і повісити на відро. Саме відро накрити поліетиленом. Розправити обвислу тканину рівними складками, коли висохне, знову повторити – зверху вже щіткою нанести шар цементу. Так зробити декілька разів. А коли висохне остаточно, то зняти витвір з відра і в середині нанести розчин декілька разів. Потім обов’язково прогрунтувати і пофарбувати, а вже згодом нанести ледь помітно місцями золоту фарбу. Накінець покрити готову роботу шаром лаку в декілька разів. Виходить гарно. П’ять великих вазонів вона вже продала і до десятка знову подарувала друзям.

Багато квітів на їхньому подвір’ї росте саме в таких вазонах. Один з вазонів Світлана Анатоліївна зробила зі старої спортивної кофти. Якби вона про це не розповіла, то ні за що б не здогадався, з чого зроблений виріб. І навіть коли дивишся на нього і знаєш, з чого він, то все рівно важко повірити, бо перед очима – шедевр. Зі старих шин Євгеній Віталійович вирізав лебедів, які красуються біля двору.

За чашкою духмяного чаю

А ще заготовляють трави і чай п’ють з того, що насушили самі. Це і глід, листя смородини, малини, чебрець, липовий цвіт. Звісно, вдома є купований чай, але тримають його виключно для друзів, коли ті заходять в гості. Також збирають соснові бруньки і настоюють їх з медом – це найкращі ліки від простуди взимку. Мають двох онуків – Саші 13 років, а Артему тільки 3 місяці. Тож такі народні ліки для них кращі, ніж таблетки. Внуки живуть в Чернігові. Тож Саша часто гостює в дідуся і бабусі. Дуже любить допомагати їм, коли ті щось майструють.

Має Світлана Анатоліївна швейну машину і для себе пошити щось – не проблема. Любить господиня готувати. Пече пироги, щороку сама пече багато пасок.

Дивлячись на цю сім’ю, розумієш, що недарма Бог їх звів до пари, адже вони доповнюють один одного. Євгеній Віталійович в усьому підтримує дружину і ніколи не бурчить, коли вона просить його допомоги. Адже Світлана така одна. Вона до цих пір зберігає всі його листи, які він тоді писав з армії, й іноді зимовими вечоре ми читаємо їх знову. І знову час повертає їх у те село де п’ятнадцятирічна дівчина зустріла свою долю і чека ли вони один одного по два роки недарма. Адже якщо кохання справжнє, то чотири роки чекання варті того, що жити у повній гармонії з коханою людиною.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Останні новини

Запитай у мера. Випуск 6

Сьогодні ми знову даємо відповіді на питання. Приємно, що їх знову багато, це говорить про те що...

ФК «Кудрівка» перемагає «Динамо» та робить крок до чемпіонства

Єдиною командою із представників нашого району, яка на минулих вихідних здобула очки, була саме ФК«Кудрівка», яка вдома...

«Волинка» «горить» на нефартовому стадіоні «Торнадо». «Березна» бере реванш у «Лав»

«Торнадо» (Стольне) 5:1 «Волинка» (2:0)Гол: Штакал Віталій. В кожної команди бувають матчі, коли здається,...
- Advertisement -Із старої кофтини і мішковини Світлана Уляненко створює великі вазониІз старої кофтини і мішковини Світлана Уляненко створює великі вазони

30 сесія: громада приймає у власність майно району

23 вересня відбулось засідання 30 сесії Сосницької селищної ради, на якому були присутні 16 депутатів. Всього на...

У Сосниці з’являться безкоштовний прокат велосипедів та вуличні майстерні

На сьогоднішній день Сосниця – центр об’єднаної громади. В селищі немає громадського транспорту, люди, які приїжджають до...

Зараз читають

Приєднуйтесь до громадської організації «Рибалки Сосниці»

Наприкінці минулого року офіційно зареєстровано громадську організацію «Рибалки Сосниці». Головною...
- Advertisement -Із старої кофтини і мішковини Світлана Уляненко створює великі вазониІз старої кофтини і мішковини Світлана Уляненко створює великі вазони

Вам також може сподобатисяПОВ'ЯЗАНІ
Recommended to you