Новини Інженер-дослідник

Інженер-дослідник

-

- Advertisment -Інженер-дослідник

Через 40 років проживання в столиці повернувся разом з дружиною ближче до села дитинства. Нині сім’я проживає в лісі за 5 км від центра села Хлоп’яники. Шістдесяти двох річний господар працює над своєю дослідницькою роботою на тему «Проблеми досягнення енергетичного та екологічного балансу в особистому селянському господарстві». На його рахунку сігнатурно-діагностичний центр для виявлення пошкоджень в апаратурі числового програмного управління, сотні пристроїв для ведення відеоспостережень з відеокамер, охоронна відеосистема автомобілів всього міста та інше.

Іспити склав на відмінно

Василь Олексійович Шурига з Хлоп’яників виїхав у 70-му році. Саме того року сільська школа зайняла перше місце по рівню успішності. Через те прийшла заявка на набір учнів до Київської фізико-математичної школи-інтернату. Із села поїхало три чоловіки здавати екзамени до Чернігова, а вже звідси відібрали десятьох складати екзамени у Києві. Відмінник Василь і тут показав високі знання і 8,9,10 класи закінчував у Києві. У 1979 році одержав диплом про закінчення радіофізичного факультету Київського державного університету і був направлений на роботу в конструкторське бюро Київського радіозаводу. Цей завод тоді виготовляв апаратуру для ракет і додатково кольорові телевізори «Славутич».

Василь Шурига працював у відділі, який виготовляв апаратуру числового програмного керування. Допрацювався до провідного інженера. Але настали часи перебудови. Завод валився. І чоловік вирішив йти на свої хліба.

Продовжував працювати над своїм напрямком. Були і підйоми, і спади. Був час, коли нізащо було приїхати в село по картоплю, а залишатись в місті зовсім стало неможливо. Одного разу виручили деталі, які купив про запас. На тих деталях виявилися роз’єми з позолоченими контактами. «Я дізнався, що на радіоринку скупляють позолочені деталі і один роз’єм коштує 3 долари. А ми могли за 5 доларів сяк-так прожити місяць. А в мене було 30 штук таких, і то була як манна небесна», – пригадує чоловік. По штуці він носив продавати і шукав собі іншу роботу. Василь Олексійович створив кооператив, до якого запросив таких же як і сам спеціалістів технічного профілю і почали працювати над відеосистемою по охороні автомобілів.

Вони розробили таку систему, яка дозволяла на Київ поставити тисячу ретрансляторів. Знайшли інвестора. Але та фірма лопнула, як мильна бульбашка. І почалися нові пошуки. Розроблена система згодилась на охорону автомобілів, які зберігалися в гаражних боксах. А далі чоловік займався відеокамерами. Останній екземпляр він встановив на замовлення односельцю, вже будучи у Хлоп’яниках. І в самого в лісі є така система, оскільки ні собак, ні горожі тут нема.

Кажуть, бог пари парує

Так це про подружжя Шуриг Василю Олексійовичу пощастило. Він зустрів жінку, яка його розуміла і допомагала. Валентина Георгіївна родом з Кіровоградщини. Навчалась так само в школі-інтернаті при університеті, далі – університет і завод. Та познайомились вони, вже працюючи на заводі. Василь Олексійович розповідає, що задивлятись на дівчат було ніколи, всього себе віддавав навчанню. До того ж дівчат у класі було лише 5, а хлопців 30. В університеті було 5 дівчат на 100 хлопців. Валентина закінчувала механіко-математичний факультет, але працювали в одному відділі. Одружились Василь і Валентина вже коли обом було під тридцять. Адже Василь встиг відслужити строкову службу і повернувся на завод. Коли Василь Олексійович створював пристрої для охорони дач, квартир, мав записати голос, який би сповіщав про тривогу. Але ні його голос, ні інший не підходив. Створювалися перешкоди. Ідеально підійшов голос дружини. Валентина Георгіївна була й бухгалтером фірми, — яку чоловік створив, пішовши на свої хліба. А пізніше ті знання згодилися, і дружина працювала на інших приватних фірмах. А коли Василь Олексійович сказав про свій план, покинути місто, ні на мить не задумалась. Вона не сумує за високими підборами, театром і трикімнатною квартирою з усіма зручностями, яку одержали, працюючи на заводі. Щаслива з того, що має. Як і чоловік шукає поради фахівців у веденні домашнього господарства в тих умовах, в яких проживають.

Якщо не крутити педалі, кермо не допоможе

Після популярності, якої набула їхня фірма, знову прийшла криза. І сама атмосфера міського життя дратувала.

– Я ж фізик, – міркує Василь Олексійович, – та навіть школяр в уроків фізики знає, що ні енергія, ні матерія нізвідки не береться і нікуди не зникають. А що таке гроші? Це або цифри десь на банківському комп’ютері, або папірці, на яких теж написані цифри. Яку цінність вони представляють? Ніякої. Просто вони відображають ті матеріальні цінності, які можна купити. Якщо цінності нізвідки не беруться і нікуди не діваються і ходять гроші, людина каже: «Ми успішно працюємо і в нас великі прибутки». А це означає, що десь мають бути збитки. Не у нас. то у наших дітей, внуків. Ми забрали ресурси, які б діставались майбутнім поколінням, і на сміття перегнали, якого вже сила-силенна скрізь. Приміром, у Тихому океані плаває такий острів зі сміттям, як Франція (по розмірах). Ось куди йде наша цивілізація.

А торгова економіка працює так, як люди їдуть на велосипеді. З усіх сторін твердять: потрібно, щоб був приріст. бо без цього настає трагедія. А чому так. Наприклад, якщо ви їдете велосипедом, крутите педалі, то ви можете кудись кермувати, об’їхати якусь калюжу. А якщо педалі ви не крутите, то вам кермо допомагає? Ні. Оце така світова економіка.

Ось так міркував інженер і шукав місце зі своїм світоглядом, щоб почувати себе корисним людям. Бо зароблені гроші, які завтра зникнуть, для нього не мають ніякого сенсу. «Якщо в мене будуть прибутки і я буду знати, що хтось від того у збитках, для мене це не комфортно». – каже чоловік.

Тому він, виїжджаючи з міста, зареєстрував науково-дослідну роботу, яка розрахована на 20 років, і прибув в село. Взяв 2 га землі в лісі та ще батьківські паї і почав облаштовуватись. «Мене цікавило питання: скільки потрібно землі, щоб по максимуму сім’я з чотирьох чоловік (у подружжя два сини) могла закрити всі потреби. Щоб виростити лісні дрова, отримувати урожай і т.д.»

Тільки органічне землеробство

Прибувши 27 червня 2009 року на нове місце проживання, чоловік поставив намет і два місяці в ньому жив. Сини йому допомогли налаштуватися. Почали з туалету, потім звели врем’янку. Вже 10 вересня затопили в ній пічку. При цьому жодного будівельника не наймали. Потім зробили погріб, колодязь. Встановили 7 сонячних батарей, син розробив апаратуру, у врем’янці стоять акумуляторні батареї. Електрика своя, не державна, якою сім’я вже забезпечена на 20 років. Перший рік Шуриги не зимували. А на весну знову почали будівництво.

Придбали тракторця-китайця. Але ним землю не обробляють. Вони обрали напрямок органічного землеробства.

– Я слухаю виступ високого начальника, який каже, що Україна – це сільськогосподарська держава. В нас чорноземи, ми прогодуємо Європу. Після я задаю собі запитання і відповідаю. Прогодуємо, якщо внесемо без міри міндобрив, 10 років. А потім і земля, і ми здохнемо разом з Європою. Питання має стояти так. скільки людей ми можемо годувати вічно. Тому що чорноземи родючі з 15 % гумусу за рахунок хімікатів довели до 3%. Ось тут був 1%, уже нуль. І що буде далі. А далі хоч трава не рости, – хвилюється за майбутнє чоловік.

Тому господарі тільки перший рік перевернули дерну. А тепер за потреби культивують, зрізаючи верхній шар на 5 см. Вирощують все без мінеральних добрив. З 4 соток, саме стільки садили картоплі, зібрали тонну. Загалом в обробітку 6 соток. Садять Шураги картоплю так. Кілочком роблять луночку і кладуть картоплю. Потім мульчують Можна і не робити луночок. Покласти картоплю і вона так само проросте через мульчу. Так радить Замяткин. Мульча зберігає вологу і має бути шаром ID-20 см, щоб не попадало сонце, інакше буде рости зілля. Копати картоплю лопатою не потрібно, грунт настільки м’який, що легко виривається. Кожного року обов’язково має бути сівозміна. Тобто 6-10 соток йде під сидерати. І картопля на те місце, де була, повертається через 2 роки. Для мульчі можна використовувати сіно, а також рослинність, яка постійно підкошується. Із королада-ми теж доводиться боротися. Для цього роблять інший запах, наприклад, дьоготь. А коли їх стає надто багато, застосовують біологічний препарат Актофіт – це витяжка із грибів.

Цибуля, часник, суниці – все укрите мульчею і навіть плодові дерева і кущі, які чоловік насадив для бігучої тіні. Вже розрослись яблуні, вишні, сливи, айва. А кавуни ростуть по 8-10 кг. Помідори, капусту господиня вирощує з розсади. Перший рік розсаду виростила в Києві. Зробив чоловік і басейн, де нагрівається вода, а звідти використовується для крапельного переносного поливу.

Користуються господарі й грядкою Розума. На Прикарпатті живе чоловік на таке ім’я, який винайшов цю грядку і розробив із школярами. Суть в тому, що викопується вузенька канава, в неї кладуться гілки, трава, відходи, бажано подрібнені гілки клена, бо там багато цукру і це добре впливає на перегній. Навкруги цієї канавки можна посадити будь-що. Рослина пускає корні у цю ямку і черпає звідти поживу. Саме на такій грядці виросли десятикілограмові кавуни.

Домашній побут

У меню подружжя рідко бувають молочні продукти. М’яса майже не вживають. Нещодавно розвели курочок, то мають яйця, іноді куряче м’ясо. Більше їдять горіхи, супи, каші, сухофрукти, гриби, ягоди. Із солодощів тільки мед, іноді на день народження купують торт. Чай з трав, ніякої кави. У магазині купують крупи, олію, у фермера -зерно. Навіть хліб печуть самі із цільного зерна жита та пшениці без дріжджів. На власному верстаті мелють зерно, роблять закваску, вірніше зробили її раз і-тепер залишають тісто, висушують його, потім перед наступним випіканням розмочують. Закваску жінка робила із пророщеного ячменю. Хлібини приблизно 3 кілограми для двох вистачає на 5 днів. Щавель господиня використовує у салатах, аж ніяк не варить, оскільки при обробці з нього виділяються шкідливі для організму солі. Полюбляють і гарбузовий сік.

Для особистої гігієни використовують тільки господарське мило. Шуриги не користуються порошками для прання. Перуть милом. Іноді роблять настій із попелу, як в давні часи. Беруть піввідра попелу і 2/3 води. Три доби настоюють, проціджують і замочують білизну. Можна білизну і прокип’ятити. Машини пральної не мають, але думку таку виношують. Адже головне завдання, яке поставив перед собою Василь Олексійович, зробити привабливу модель життя, цікаву для молоді, не від’ємну від цивілізації.

– Я свій телевізор викинув 20 років тому. Там тільки реклама та пропаганда, – каже чоловік. – Звісно новини, які мене цікавлять, я переглядаю. В мене є потужний інтернет. Є циркулярка, всі інші деревообробні верстати, відповідно трьохфазка. А що в місті? Молодь приїхала, зняла орендоване житло. Влаштувалась на роботу. Пожила років 10. Те, що заробила, проїла, на оренду витратила і в запасі нічого нема. Завтра нема роботи, або проблеми зі здоров’ям. Частина людей повернеться в село без засобів для існування, а роки згаяні. Я звідси нікуди вже не поїду, навіть копи закінчу свою наукову роботу. Я спробував жити у місті і бачу: якщо з міста забрати молодь, яка туди їде, то місто дуже швидко помре. Адже народжуваність у місті не перекриває смертність. Місто виживає за рахунок тих, хто приїжджає.

Василю Олексійовичу дісталась від батькового сусіда. Чоловік нездужав і запропонував 6 вуликів. У 2010 році в серпні почалося пасічникування. А оскільки знань новому господарю не вистачало, залишилась половина. Користуючись «Кемеровською методикою» професора Кашковського, за короткий термін вдалося розвести 14 сімей. У нагоді стала й книжка його колеги «Теплофізика зимівлі бджіл». Вулики, рамки чоловік робить сам. До того на кожну сім’ю по два вулики – літній і зимовий, двохстінний. Бджіл Василь Олексійович цукром ніколи не підгодовує, мед качає один раз за сезон, тому він достиглий і якісний.

Двоповерховий будинок

Щоб виконати поставлену мету, господар почав зводити двоповерховий будинок, максимально використовуючи підручні матеріали і знову ж таки без допомоги будівельників. Через два роки планує вже в ньому проживати. Восени минулого року вже його накрили. Для основи, звичайно, купував дерево. Але стіни не з брусу. Всередині вкладені тюки пресованої соломи, далі дошка. глина, до речі зі своєї площі, і стружка. Стеля теж обмазана на металевій сітці. Вона здатна тримати велику температуру у випадку пожежі. Основне місце займає піч. Вона досить великих розмірів. Тут є і хлібопічка, і окремо духовка, плита (їсти готувати), сама основа для топки, лежанка (черінь), і вмонтовано великий бак (на тонну води). «Вода використовується для обігріву будинку, – розповідає господар. – Це автоматика на дровах. Ми один раз топимо і гріємо цей бак, а далі бак робить свою справу. Це як акумулятор теплової енергії. Щоб нам рідше топити, на декілька днів вистачить. У нас є повітряне опалення. Під вікнами вже закладені повітряні канали. Буде спальна кімната, кабінет, кухня і гостинна з’єднані в одну, ванна, туалет під сходами. На горі є два приміщення». Василь Олексійович не тільки інженер-до-слідник. Він має золоті руки, які йому дістались від бать-ка-столяра. Він із 6 років вмів тримати в руках інструменти. Тому зараз, користуючись програмами, запозиченими а знаних архітекторів, які взяв за основу, не має ніяких труднощів у будівництві. В око впала цементована підлога. Як пояснив чоловік, ніякої щебінки там нема. Тирса змішується з цементом без води з розрахунку 20 відер тирси на відро цементу. Далі будуть підмістники і дошка. Вікна поки що встановили полікарбонати!.

Життя цікаве

Віддалене від села життя подружжя не лякає. Кажуть, дикі кабани тут не бігають. Лисиця і зайці були внадились. Але тепер обгороджене сіткою кожне деревце, кури теж обгороджені. Взимку доріжку від снігу прочищають самі широкою лопатою через ліс, там менші намети, до траси, що веде на Жуклю, це 1,5 кілометра. Машиною туди ніхто не доїде. «Прикро, що в нас такі закони, що не можемо зареєструвати таке помешкання, ми в ньому не прописані. А різниці нема, що в Сосниці хата в хату, що на дачному масиві у Києві. Людина, яка працює на землі, і жити має на землі. Ще Столипін давав по 25 десятин, то люди і жили на тій землі. Але якщо ми йдемо в Європу, то там зовсім інакше. Можливо, і в нас щось зміниться. Я не розумію, чому люди пиячать. Життя таке цікаве!» – переконаний Василь Олексійович.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Останні новини

ФК «Кудрівка» перемагає «Динамо» та робить крок до чемпіонства

Єдиною командою із представників нашого району, яка на минулих вихідних здобула очки, була саме ФК«Кудрівка», яка вдома...

«Волинка» «горить» на нефартовому стадіоні «Торнадо». «Березна» бере реванш у «Лав»

«Торнадо» (Стольне) 5:1 «Волинка» (2:0)Гол: Штакал Віталій. В кожної команди бувають матчі, коли здається,...

30 сесія: громада приймає у власність майно району

23 вересня відбулось засідання 30 сесії Сосницької селищної ради, на якому були присутні 16 депутатів. Всього на...
- Advertisement -Інженер-дослідникІнженер-дослідник

У Сосниці з’являться безкоштовний прокат велосипедів та вуличні майстерні

На сьогоднішній день Сосниця – центр об’єднаної громади. В селищі немає громадського транспорту, люди, які приїжджають до...

Виборча застава: хто скільки платить

Цього року було прийнято закон, який вніс деякі корективи щодо виборчої застави, а саме зменшено розмір обов’язкової...

Зараз читають

Дороги потрібно не дискувати, а грейдерувати

Мешканці Загребелля та Гапішківки звернулися до редакції...

Субсидії не отримала, бо приписна в іншому селі

Жителька села Кудрівка Валентина Гурбик (1951 р.н.)...
- Advertisement -Інженер-дослідникІнженер-дослідник

Вам також може сподобатисяПОВ'ЯЗАНІ
Recommended to you