Соціальна робота – це вияв милосердя, творення добра та турбота про ближнього не тільки через службові обов’язки, а і за велінням совісті та покликанням душі.
На жаль, життя людини влаштоване так, що з плином років все більше людей залишаються самотніми, за станом здоров’я, не можуть доглядати за собою, самостійно пересуватися, загалом – жити повноцінним життям.
Саме у таких життєвих ситуаціях поруч зі своїми підопічними знаходяться чуйні, добрі, лагідні соціальні робітники територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг). Серед таких Людмила Григорівна Костюшко. В селі Долинське вона єдина жінка, яка виконує соціальну роботу, обслуговуючи 9 підопічних різного віку, найстаршим вже більше 90 років. Із всіх лише одна старенька не має власних дітей. Інші мають дітей, але вони проживають далеко або через інші обставини рідко навідуються до своїх батьків. І хоч категорія таких людей має сплачувати певну символічну суму, та це не зупиняє стареньких, адже соціальний робітник завжди поруч. За робочим графіком Людмила Григорівна має навідуватись до підопічних через день. Насправді буває по-всякому. Коли старенькі нездужають, то і щодня загляне, при потребі швидку викличе чи, буває, після операції в лікарні провідає.
На даний час сама Людмила Григорівна лікується, але після крапельниці мусить зайти і до підопічних, бо заміни нема. Допомагають хіба що її мама та чоловік. А взагалі чоловік вже звикся до прохань дружини. І коли у підопічних треба полагодити колодязь чи огорожу, попиляти, порубати дрова, то він не відмовляє.
Соціальні робітники прибирають приміщення, виконують роботи на присадибній ділянці, доставляють ліки, продукти харчування, здійснюють оплату за комунальні послуги, тобто, роблять все, що потрібно. А в разі потреби – готують їжу. Людмилі Григорівні теж доводиться щоразу готувати бабусям страву, а коли багато роботи, то занесе чогось свого домашнього. Вміє жінка знайти підхід до кожного свого підопічного. Володіє неабияким мистецтвом спілкування, умінням зрозуміти проблеми і душу хворої чи одинокої людини, особливо, якщо вона знаходиться у відчаї або в крайній скруті. І якби довелось вибирати між своєю професією, а за фахом Людмила Григорівна бухгалтер, то вона б вже ні за що не поміняла своєї, хоч і нелегкої, праці.
Жінка навчалась у Донецькій області, там працювала за спеціальністю, там зустріла свого чоловіка, а коли разом повернулись у Долинське, то назавжди залишились в рідному селі. І для чоловіка село, оточене неймовірно чарівними краєвидами, стало рідним. Тут він вже 30 років. Тож у професійне свято Людмили Григорівни, а в дечому і її чоловіка, адже обоє виконують соціальну роботу, бажаємо залишатися такими ж людяними, щирими. Нехай ваша праця цінується.
