Хату збудували із саману. Парасковія та Микола Матвієнки

Хату збудували із саману,  зростили порядними чотирьох дітей і не одне дерево посадили Парасковія та Микола Матвієнки із Масалаївки.

На жаль, чоловіка вже 19 років нема поруч із дружиною

– Добре ми з ним прожили, – розповідає Парасковія Стефанівна. -Будинок оцей збудували із саману. Це глина, змішана із подрібненою соломою, закладається у ящички. Висихає. А потім кладуться стіни, чоловік сам все робив. А пізніше ще трьохстінок добудував, вже з дерева, щоб чотирьом дітям було не тісно. А тепер я сама. Все переживаю за синів, бо далеко закинула доля. Дівчата проживають у Сосниці, то часто навідуються, допомагають, продукти привозять. Маю 6 внуків та 4 правнуків.

У Масалаївці Парасковія Стефанівна відколи вийшла заміж, а народилась вона у Гутищі 1936 року, ії чоловік працював завклубом, кіномеханіком. Вмів добре грати на гармошці, яку привіз з армії. Молодята познайомились ще до того, як Микола був призваний на службу. Листувалися. А коли відслужив, побралися.

Парасковія Стефанівна закінчила тільки 4 класи, бо ні в чому було ходити до школи. І відразу пішла працювати в колгосп. Спочатку допомагала матері обробляти пайки буряків, картоплі, конопель. Потім, коли підросла, і їй половину наділили. «Тоді ніхто не гуляв», – каже бабуся. Вона все життя працювала в колгоспі у рільничій бригаді. Влітку обробляли пайки, а взимку волами, а потім кіньми возили картоплю, торф, навантажуючи здоровенні вози.

«Дітей тішить допомагала свекруха, зовиця. – пригадує Парасковія Матвієнко. – Добрі були люди, ми разом пізніше няньчили і внуків моїх. А тоді дитсадків не було. Будувати хатину треба. Старших дівчат прив’яжу до кілочка аби не лізли у річку, а сама займаюсь ділами. А тепер мій день минає безтурботно. Печі вже не топлю. Тільки грубку вранці витоплю, їсти приготую собі і все. Ввечері вже не підпалюю. Морозу цієї зими не було, то топка збереглася. Машину порубаних дров купила за 4,5 тисячі. Субсидії одержала 3, а решту довелось добавляти.

В січні до пенсії добавили 50 грн. Щодня ходжу до ФАПу, міряю тиск. Сьогодні був понижений, випила цитрамону. Курочок годую. А воду, спасибі, мені носить сусід. Цього літа почистили нам криницю, але вода довго стояла каламутна. Та й тепер треба чекати, щоб відстоялась. Магазину в селі нема. Хіба щочетверга приїздить чоловік з товаром, у нього все є: і крупи, і риба, і фрукти. Сирником його прозивають в селі. Хліб привозить машина із Сосниці два рази на тиждень – у вівторок та суботу. Бери скільки хочеш.

Селяни збираються в центрі села вже з дев’ятої, а буває привозять і об 11. Корів в селі теж поменшало, може, 12 чи 13 залишилось. А колись було дві череди. Ми з чоловіком теж держали корівку, і як він помер, ще сама чотири роки порала. Влітку купувала молочко у односельців. Щоб не сидіти на самоті, збираємось у мене по-сусідськи. Телевізор, правда, не працює, слухаємо радіо, що робиться в світі знаємо. До односельчанки приїздили діти щедрувати із Жовтневого, то і я їх запросила. Дуже красиво! Ось так минають день за днем, – каже Парасковія Стефанівна. – Аби ще здоровилось».

Зараз читають

Гольова феєрія у Волинці, скандал у Макошині, лідерство «Динамо»

Черговий тур подарував любителям футболу Сосниччини перемоги всіх команд,...

Зберігаючи спортивні традиції

Сосницький професійний аграрний ліцей, заснований в 1954 р., і...

Більше ста вуликів

Таку пасіку має сосничанин Петро Кнуренко. Наближається свято Преображення...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Вам також може сподобатисяПОВ'ЯЗАНІ
Вам рекомендовано