Вона вважає, що її доля визначена на небі і все, що з нею сталось, це був й спочатку сценарій, а потім дійшло до головних ролей. Тільки за цим сценарієм переграти не можна, щоб було по-іншому. Але в цьому випадку її, як актрису на головну роль, доля добре підготувала, щоб вона зіграла все до кінця і не підвела. Вона грає, віддає себе на повну. Тільки шкода, що не завжди фільм є казкою – все реаліті, по-справжньому. І вона, як справжня жінка, несе своюроль гідно і до кінця.
Ким бути – наперед визначила доля
Сніжана Білостоцька проживає з сім’єю у Малому Усті. Закохана в ці краї і каже, що тут надзвичайно унікальна природа, адже в одному місці земля зібрала всю «Червону книгу України». І такого більше ніде не зустрічала. А народилася вона далеко звідси, в Нікопольському районі. Згодом жила і навчалась у Запоріжжі, закінчила педагогічний коледж, здобула спеціальність педагога-реабілітолога. Та інтереси завжди мала різні. Дуже любила виставки, мистецтво. У свій час закінчила ще одні курси – керівник образотворчого мистецтва. Запоріжжя – магічний край з особливим корінням із сивої давнини. Острів Хортиця живе такою славою і досі. Там проходять різні фестивалі, маніфести і в повітрі літає той магічний дух, який творить дива. І в її житті сталася подія, яка взяла початок одного дня саме на тому острові.
Раніше Сніжана вже була заміжня, народила сина, та щастя її минуло двічі. Перше, це вона розлучилася з чоловіком після пологів, а вдруге, це дитина народилася передчасно з діагнозом ДЦП парез кінцівок. Вона не могла в це повірити. Раніше після навчання влаштувалася у найбільший в Україні дитячий будинок «Сонечко», що в Запоріжжі. Це був реабілітаційний центр. Працювала з різними дітками та і подумати не могла, що Бог їй у руки пошле особливу дитину. Сприйняла це як належне – сильна духом жінка по-іншому не вчинить.
Магія острова Хортиця
Були травневі свята. Розлучення було далеко позаду. І в цей час Сніжана лежала в лікарні, це був останній день перед випискою. На острові Хортиця проходила постанова скандинавського весілля. Щоб якось розвіятись, вирішила – піду. І там до неї підійшов один хлопець. Далі все пішло, як у казці. Він взяв її за руку, поцілував її ніжні долоні, представився Ігорем і більше не відпустив від себе. Він був учасником постанови, грав свою роль. Всю ніч вони просиділи біля багаття і говорили, говорили, навіть не помітивши, що вже ранок. Сніжана знала Ігоря заочно, чула, що він бере участь у різних маніфестах і теж любить відчувати дух давніх часів Мабуть, тому у душі був справжнім рицарем і вів себе, як тому і належить. Та щоб отак з ним познайомитись, навіть не мріяла. Зустріч добігла кінця, та думки спокою вже їм не давали, думали один про одного. Вона розказала йому про своє життя і про синочка, якого дуже любить і що він є не такою дитино, як усі. Та це не злякало Ігоря і через два дні він подзвонив до неї і сказав, що думає про неї і хоче, щоб вона була з ним решту життя. І вони зійшлись.
Все трапилось настільки швидко, що вже сім років вони не розлучаються і жодного разу не пошкодували про ту магічну ніч, де їхні долі поєднало скандинавське весілля. Жили разом, думали про Артемка, щоб йому було краще і вирішили переїхати жити до моря, адже там віє чисте, цілюще повітря. Знайшли житло в Приморському Посаді на Запоріжжі. Переїхали. Там якраз відкривали садочок і її залюбки забрали туди завідуючою. Згодом були вибори і її запросили в комісію. Цілий день вона просиділа там, а під кінець голосування її страшенно знудило. Вибігла на вулицю. Навпроти було історичне місце – кам’яна могила і пам’ятник Святославу Ігоревичу. Підвела вмить свої очі на нього і в неї вперше в голові сяйнула думка: було добре, якби це була вагітність і ще б краще, якби це був син. Так і судилося. Це дійсно була вагітність. Щасливі батьки літали на крилах. Суворий клімат взимку вніс свої зміни в їхні плани. Там майже нема посадок, їх вирубали і населення ніщо не захищає від зимових лютих вітрів, а дули вони майже однаково, від трьох до дев’яти днів. Зрозуміли, що треба щось міняти і вирішили переїхати
З переїздом довго не гадали
Бажання було, а ось куди – не знали. І тут вирішили покластись на долю. Відкрили карту, заплющили очі і просто тицьнула пальцем у неї. А коли відкрили очі, то побачили, що попали в село Ушня Менського району на Чернігівщині. Стали шукати відомості про село, знайшли через інтернет і людей, які жили там. Вони допомогли знайти Білостоцьким вільний будинок. Домовились про купівлю, спакували речі й незабаром були вже на новому місці проживання.
Подобалося все. Природа гарна, люди теж. Згодом Сніжана влаштувалася на роботу в Мену, але добиратися було ой як далеко. Знову все частіше подумували, як влаштуватися зручніше. Якось дізналися випадково, що продається будинок у с Мале Устя, неподалік Сосниці. Поїхали. Подивились. І поверталися звідти, просто зачаровані. У будинку була вода, і це перевага. До Сосниці близько, теж плюс.
Та коли побачили неймовірну природу, просто закохались в неї. До цих пір вважають ці краї геніальними, адже тут земля зібрала всю «Червону Книгу України». Такого різнотрав’я не зустрічали більше ніде.
В те, що сталось, не вірив ніхто
У 2016 році Сніжана народила сина, якого назвали Святославом. Адже добре пам’ятала ту магічну хвилину, коли підвела очі на пам’ятник і вперше подумала про синочка. Оріян з’явився у 2017 році. Це була ще одна радість. Та і він народився за трохи дивних обставин. Світ побачив в ніч на Хелоувін, з 31 жовтня на 1 листопада. І це було рівно о 12 годині ночі. В цей день чомусь почав іти сніг і падав з неба до моменту появи Оріяна. Та тоді відразу перестав. Лікарі жартували, що Сніжана народжує і снігу намело. Дітки росли, все було добре. А тоді сталось таке, в що вони не могли повірити. Все було, ніби страшний сон. Святославу був рік, він вже навчився ходити, сам їв. Якось за хворів розеолою (інфекційне захворювання, первинна інфекція вірусом герпеса – розповсюджена серед дітей до 2 років). Дитина втратила за одну мить всі навики того, що вміла – він не їв, не ходив. Батьки не могли зрозуміти, що трапилось, негайно звернулись в лікарню. Олександр Ясинський розпізнав найстрашніший діагноз. Внаслідок захворювання пройшла поломка гена і дитина отримала аутизм. Вони не могли повірити, що це з ними відбувається. Наступні діти, які народжуються в такій сім’ї, вже не повинні повторити долю попередньої дитини. Шанс повторення складає один до тисячі, та життя жорстоко жартує і коли Оріяну виповнився рік, він теж захворів розеолою і в нього також вийшла поломка гена. Як? Невже таке можливо? Батьки були в розпачі. Але це твої кровиночки і ти мусиш сприйняти те, що трапилось, хоч лід ногами пливе земля.
Є два види аутизму. Це високофункціональний аутизм, коли повністю зберігається інтелект і такі люди часто стають просто геніями, ідуть над здібності до запам’ятовування. Людина може легко освоїти те, що іншим не вдається. Але є і низькофункціональний аутизм, який часто межує з шизофренією, розумовою відсталістю і агресією.
Тепер все це Сніжана сприймає як належне, адже вона вчитель-реабілітолог і сам Бог її підготував до цього і послав їй у руки таких особливих дітей. Спочатку вони були у відчаї, та зараз, озираючись назад, бачать все з іншого боку: в житті все повинно бути гармонійно, кожна людина має свою частку щастя і горя. Оріян, найменший, є з більшою генетичною поломкою, по-своєму унікальний. Він ідеально знає всі кольори і відтінки і у нього неймовірне почуття балансу, він вміє робити піраміду з каміння і вони балансують просто на волосинці. Діти знають три алфавіти, український, російський і англійський. У іншого взагалі цікавість до книжки, він завжди носить з собою книги по будинку. Його цікавлять не малюнки і не казки, а сторінки заповнені текстом. Він читає не склади, а букви, гортаючи сторінки і назад вже не повертається, а ніби прочитує всю книгу. Далі, прогортавши її, цікавість до книги пропадає. І він бере іншу книжку.
Всі свої зусилля батьки віддають щоб поставити трьох особливих дітей на ноги. Крім тих знань, які отримала під час навчання на реабілітолога, вона вивчила любу інформацію, яка стосувалась її ситуації. Був час, коли Сніжана отримувала моральне виснаження. Але вважає, що сили, які знову її наповнюють, їй дає Бог. Зараз Сніжана створила сайт «Енергія життя» з однією з подруг. Цей сайт по лікуванню і корекції таких дітей. Проводять семінари по аутизму для батьків, як психологічну підготовку. У її голові багато різних ідей, вона мріє створити музей.
Щоб поставити таких дітей на ноги, потрібні великі зусилля і терпіння. Нещодавно одного з синів вони навчили жувати, а до цього вся їжа подрібнювалася блендером. У будинку діти почуваються спокійно. Тут у них свої правила. Та все змінюється, коли вони попадають на вулицю. Чужих людей не сприймають взагалі і якщо треба відвезти когось в лікарню, то це буде істерика, плач і повне несприйняття того світу, що за межами подвір’я.
А взагалі Сніжана з Ігорем це суцільне ціле – розуміють один одного і допомагають один одному в усьому. Звісно, дуже важко, адже буває, що настає і емоційне вигорання. Ось тоді і важливо, щоб поряд був той, хто підтримає. Родичі далеко і вони мусять тримати один одного.
Держава, де зовсім нема зла
До речі, бабуся Ігоря – це окрема розповідь. Вона народна артистка України, їй за 70 років, та Сніжана жартує, що їй завжди 18. В душі це сильна, добра, тепла жінка. Вона грає на бандурі, співає акапельно і блискуче грає у спектаклях в Запорізькому музично-драматичному театрі ім. В. Г. Магара. Коли Сніжана ще там жила з Ігорем, то він попросив її завезти до театру і передати бабусі деякі папери. Вона поїхала і коли зайшла до театру, то до неї вийшла гарна жінка у сценічному костюмі – мало не знепритомніла. Ігор жодного разу не обмовився, що його бабуся є народною артисткою. Що скажеш, лицарі вони такі і вихвалятися їм не личить. Незважаючи на всі труднощі в голові мають безліч ідей. Вони мріють відкрити музей «капсула часу» і зібрати все те, що є на цей час, законсервувати його і показати нащадкам через 100 або 200 років, як їхні пращури жили насправді. Шукають підґрунтя до своїх задумів і подають свої проекти на платформи.
Допомагають співробітники центру для сім’ї, дітей та молоді, про яких гарно відгукуються. Ті бачили, що не було в сім’ї пральної машини і якось завітали в гості з подарунком. Сніжана розплакалася від несподіванки, розгубилася і навіть не встигла спитати якому благодійнику подякувати за неї. Ігор – це її все, як каже Сніжана про чоловіка. І дякує Богу, що послав його. Він допомагає їй в усьому і біля нього вона почувається сильною жінкою. Таке життя родини, яка наділена особливим щастям і не опускає рук, а бореться за здоров’я своїх діточок. Ніхто не може сказати, які вони будуть в майбутньому, як хвороба поведе себе надалі.
Сніжана розповіла, що має ще одну мрію. Це така собі держава в державі, як Ватикан, де живуть абсолютно щасливі люди і зовсім нема зла, ненависті і брехні, де люди просто повинні жити щасливо і дарувати те щастя іншим. Можливо, колись так і буде, та зараз таку щасливу державу вони створили в своїй душі. І намагаються жити, незважаючи ні на які труднощі, які випали на їхню долю.
Їхнє життя має всі кольори веселки, та вони бачать у ній ще свої два кольори і почуваються від цього щасливими.
Бажаємо, щоб віра і надія не покидали цю родину ніколи і щоб Бог послав здоров’я їм усім.
