Осінь, зима, весна, літо. І кожної пори року ми дихаємо вже звичним для кожного з нас повітрям відповідно до сезону. Весна – це стійкий аромат абрикосового, вишневого, грушевого, яблучного цвіту, до якого додається свіжість принесеного вітром весняного паводку та терпкий запах зораної землі, яка пробуджується від зимового відпочинку. Влітку і природних запахів, і таких, що виникли від діяльності людини, ще більше, адже скрізь милують зір газони з квітами, цвіте запаморочливо липа, а на луках цілісіньке царство ароматів та всіх кольорів веселки. До цих благородних запахів додаються пахощі свіжоскошеної трави та сіна. Фантастика!
Осінь пахне стиглими яблуками, виноградом, опалим мокрим листям та димом від спалювання листя та бадилля на городах, хоч це нині й забороняється.
Зима нагороджує нас особливими пахощами: морозцем, який теж має свій, якийсь особливий, аромат та знайомим ще з дитинства запахом1 диму з пічних труб будинків. Але найбільша насолода, особливо для дітвори, це святкування новорічних свят і стійкий аромат новорічної красу-ні-ялинки в домі.
Затишний куточок сосницької землі
Вже більше століття біліє крізь кучеряві віти беріз, лип та бузку проста селянська хатинка під солом’яною стріхою. Тут у 1894 році народився нині відомий у всьому світі письменник і кінорежисер Олександр Довженко. І сьогодні зустрічає численних відвідувачів літературно-меморіального музею О. П. Довженка босоногий юний Сашко. Звідси пішов він у життєві непрості університети, щоб через роки повернутися до рідного обійстя у народній пам’яті, бронзі та піснях. У садибі по можливості відтворено ту обстановку, в якій свого часу зростав малий Сашко. Це і стара клуня, де зберігається всілякий реманент та запашне сіно, запах якого приємно лоскоче ніздрі відвідувачів і нині. А за хатою – сад, весняний цвіт весною та червонобокі яблука осінню, з якого наповнюють незрівнянним спасівським ароматом все довкола.
Ось такий він, цей затишний куточок сосницької землі-матері. «Звичайна селянська хата, а заходиш у неї, мов у храм!» – такий відгук висловила свого часу вражена побаченим група письменників
Смачна спокуса
Ринок у Сосниці – це скупчення товарів на всі смаки та потреби. Комусь потрібно затоваритися свіженьким сальцем та м’ясцем, а біля ятки з надзвичайно пахучим ароматом копченостей стоїть ціла черга. Хтось щось придбає, а інший постоїть, ковтне слину та й подалі від такої смачної спокуси, адже, як кажуть, не по кишені. Не менша черга і біля іншого й теж такого що лоскоче ніздрі місця – кондитерських виробів, а по ряд розповсюджуються пахощі від живих квітів, цитрусових, яблук, груш та всілякої городини, в залежності від пори року. І яких ще тільки ароматів, не завжди й приємних. відчує наш організм, але пора й додому, а то в кишенях при теперішніх цінах вже вітер гуляє одним словом – побазарювали
У День Сосниці смажиться шашлик
На недільному ринку, що поряд з хлібокомбінатом, інколи, коли печуться хлібобулочні делікатеси, теж стоїть такий насичений хлібний дух, що хочеш-не-хочеш, а власний шлунок починає щось там бурчати й нагадувати про необхідність смачного й негайного сніданку.
А який аромат від смажених шашликів, риби, раків та іншої смакоти «висить» над центральною площею, або в іншому місці під час свят на кшталт Дня Сосниці чи якоїсь іншої події!
Приємно посидіти й подихати настояним на квітах та навколишній зелені повітрям у центральному парку Сосниці біля нещодавно створеної фотозони, або відчути запахи опалого кленового листя у Парку Слави й облагородженому парку на В’юнищі. Ще одна зона для відпочинку, де можна і приємно відпочити з дітьми, й подихати ялинковим духом та смачнючим ароматом курки-гриль, розташована біля поліклінічного відділення, навпроти магазину «Едем», звідки й запаморочливі запахи для любителів курятини.
Але не все так добре у нашому домі. Мається на увазі відсутність подекуди дорожнього покриття, недостатня кількість громадських вбиралень у нашому селищі, вже не кажучи про їхній непривабливий стан, необхідна реставрація деяких будівель дерев’яного зодчества, інші проблемні питання
Глобальна проблема сьогодення
Водогосподарники Деснянського басейнового управління водних ресурсів, завданням яких є вирішення проблемних питань щодо якості води та екологічного оздоровлення водних об’єктів, повинні виконувати ключову роль, як і повинно бути у професіоналів щодо її збереження. Швидке зменшення запасів питної води – глобальна проблема сьогодення. Тож вирішувати цю проблему потрібно негайно і, як мовиться, всім світом. Щоб не було у руслі тієї ж Десни, про що вже говорилось і переговорилось, а віз і нині там, цілих островів з впалих у річку дерев, не говорячи вже про поодинокі, які стирчать з води, нагадуючи нам про безгосподарність відповідних служб. Потрібно щоб обіцяне, а це такі нові проекти як «День Десни», «Збережемо річку для наступних поколінь» і тому подібні було не для «галочки», а насправді.
Про річку Убідь на тлі Десни і сказати нічого. Якби не численні шлюзи, вона, напевне, давно б перетворилась на багнисту канаву. З такими темпами обезводнення та ігноруванням дбайливого ставлення до водних ресурсів, для майбутніх поколінь мало що збережеться. Візьмімо хоча б такий приклад. Донедавна на невеликій відстані від Сосниці до М. Устя ловилась рибка в озерах Горіле, Журавка та багатьох інших, залишилось, мабуть, тільки Церковне, а чому? А тому, що над ним попрацювали, допомогли вижити небайдужі до проблем водойм нашого краю люди – члени ГО «Рибалки Сосниці». Робимо висновки.
