Пам’ятаю село ще свого дитинства та юності. Не дивлячись на відсутність електричного освітлення й Інших благ сьогодення, воно жило повноцінним, хоч і від правди не втечеш, тяжким життям. Згодом з’явилася й електрика від колгоспної електростанції, яка працювала тільки до дванадцятої години, але яке то було диво, особливо для тодішнього старшого покоління. Жодної пустої хати і вулиці диміли курявою від забав галасливої дітвори. У школі класи були переповнені, а в окремі роки їх було й по два повноцінні.
Було, було. І як змінився світ за якихось півстоліття. Нині по селу на вулицях дітей не видно, хати здебільшого кричать німим криком, пустими з вибитими шибками, вікнами. Дитсадків, які в минулому були в кожному селі вже нема, а добротні типові будівлі дошкільних закладів навіюють смуток своїми руїнами.
Це, так би мовити, невеличка передмова, а, власне, мова про дещо інше. Зокрема про наше ставлення до осель наших дідів та батьків і в яких народилися й ми – дещо молодше покоління.
Якось, проїжджаючи вулицею одного, нема різниці якого, села, вирішив зайти в один будиночок. Двері були розчинені навстіж, вікна майже всі з вибитими шибками. Вибачившись за нежданий візит, зайшов в чиюсь, колись привітну, оселю. Відразу виникає якесь, м’яко кажучи, неприємне відчуття від гнітючої атмосфери. Схоже, що ще недавно тут мешкали господарі. У першій кімнаті стоїть шафа з посудом, а в іншій стіл, ліжко, розбитий телевізор і навіть весільне фото. Але до мене вже тут побували непрохані гості. Груба розвалена, якісь шукачі скарбів по живому вирвали з неї чавунні дверцята, посуд у посудній шафі розкиданий, весільне фото валяється на підлозі і навіть у колись застеленому ліжку щось шукали. Господарів, якщо вони сюди й повернуться, чекає неприємний сюрприз. Впевнений, що подібний вигляд внутрішнього інтер’єру мають і всі інші будинки без господарів. На жаль, вистачає ще у нашому суспільстві всіляких варварів й схоже, що для більшості з нас подібна ситуація, як мовиться, «до лампочки»!
То ж, вибачай нам, як співається у пісні. «Білохате моє, українське співуче село». І саме тому тепло від слів з передмови «Гріє душу село», на жаль, з холодним гірким присмаком.
