Ще в 9 класі вона була не така, як усі. П’ятнадцятирічна дівчина поклала на свої плечі тягар тяжкого, дорослого життя і твердо давала раду усьому. У майбутньому життя показало, що все це було не просто, це був свого роду екзамен, який вона здала на відмінно.
Галина Олександрівна Титкач народилася 5 березня 1978 року в селі Якличі та до школи ходила у Спаську школу. Сім’я була чималенька – 6 дітей: 5 дівчаток і один хлопчик. Жили дружньо. Вже у 9 класі вона була єдиною особливою ученицею на всю школу, адже пішла працювати дояркою в колгосп «Більшовик», водночас не полишила школу. Ранок розпочинався о пів на п’яту. Жила близько, всього 5 хвилин до ферми. Бігла на ферму доїти корів, а їх було аж 26, потім швиденько додому, милася, перевдягалася, брала портфель з підручниками та мчала до школи. Ввечері знову бігла до ферми, а потім йшла з подругами до клубу. Жодного разу не пропустила уроків. Траплялося, що не було світла, то доїти корів вручну допомагала мама. Працювала офіційно, йшов трудовий стаж і заробляла свої гроші. Платили стільки ж як й іншим дояркам. Було, що гуляли в клубі до 4 ранку, то спати не лягала взагалі. Хоча і спала мало, та спати не хотілося. Всіх корівок пам’ятає поіменно і досі. Дуже любить тварин. І як би зараз була ферма, то пішла б туди працювати, не задумуючись. Пропрацювала дояркою майже 7 років.
Згодом діти розлетілися з батьківського гнізда. Брат Олег живе в Киріївці, Світлана у Сосниці, Наташа зараз у Києві, а Ніну доля занесла до Спаського. Якось пішла на Паску до Ніни і зустріла свого майбутнього чоловіка. Стали зустрічатися. Михайло Іванович їздив щовечора до коханої в Якличі. Працював механізатором. Хоч був і старший на 15 років, та дуже сподобалася йому Галина. Знав, що молоде дівча тягне на собі тягар дорослого життя і бачив у ній впевненість і рішучість. І 7 червня 1997 року стали на весільний рушничок. Жити пішли до чоловіка в оселю і півтора року минуло поряд зі свекрухою. А тоді купили будинок. З господинею будинку були в добрих відносинах і вона дозволила виплачувати за нього частково. І вже за два роки борг виплатили.
Лелека почав приносити діток і не питав дозволу у батьків, адже добре знав, що вони в надійних руках. 6 січня 1998 року народився первісток Сергій. А вже через рік 22 березня з’явився і Валентин. Та 5 травня наступного року знову прилетів не з пустими руками і підкинув Віктора. А у 2007 році, на Маковія, подарував Валерія. Мама давала лад діткам, тож не вагаючись, 22 лютого 2010 року знову завітав із подарунком і цього разу залишив їм Олександра. А ще через рік 18 вересня мама тримала на руках Романа. 1 липня 2015 року останнім народився Ваня, та прожив всього 7 місяців і 25 днів. Він був повненький і спокійний, заснув і не прокинувся, таке буває іноді – у діагнозі записали неуточнений випадок. Дуже журилися всі за Ванею, та нічого не вдієш.
Роки йшли, і сини підростали. Згодом у селі відкрили ДНЗ «Зернятко», тож мама влаштувалася туди на роботу і пропрацювала там 14 років. Сергій і Валентин зараз проходять службу в армії, в Житомирі. Обоє в одній військовій частині і обидва десантники. Чому разом призвалися? Справа в тому, що Сергій навчався у Чернігівському вищому професійному училищі №15 на оператора комп’ютерного набору і під час навчання його до армії не забрали. Проводи гуляли в один день 22 квітня. Швидко минає півтора року, і вже у жовтні мама чекає своїх мужніх красенів, які повернуться додому. А ось Віктор піде, тож готуються до його призову. Валерій зараз у 8 класі, Саша у 5,а ось Рома у 4. Діти молодці. Брали участь у олімпіадах, в кожного є грамоти за призові місця. Після школи займаються в гуртках з футболу і баскетболу. Скоро будуть брати участь у спортивних змаганнях, тож тренуються щодня.
Дома також є перекладина, де займаються. Незважаючи на те, що сім’я багатодітна, безкоштовного харчування в школі нема, тож мусять платити по 10 грн за дитину щодня. Діти в усьому допомагають мамі. А попрацювати є над чим. Тримають корову Зорьку, є кабанчик Вася, були качки, та вже порізали. Є два десятки курей і 52 сотки городу. Картоплю сапують всі без виключення. А ще є під полуницею 3 сотки. Садить її господиня рядками і няньчить круглий рік. Обрізає зайві косиці, прополює. Минулого року урожай був кращий і було декілька відер на продаж. Цьогоріч зібрали для себе і трохи дали родичам. Є сад, де ростуть груші, яблука, вишні і виноград. Варить багато варення та особливим є виноградне. Спочатку виноград треба просто приварити. Коли охолоне, протерти через сито і відокремити кісточки, додати цукор і варити майже годину. Коли охолоне, воно стає густим, ніби джем, дуже ароматний.
А ще садять щороку по 300 насінин огірків для продажу. Збирають, сортують і здають. Мають від цього зайву копійчину. Щодня Галина Олександрівна купує 3 чорні хлібини і 1 білу. А якщо нічого не пече, то і 2 булки. Є холодильник, де морозильна камера 100 літрів. Є ще морозильна камера на 300 літрів. Сім’я чималенька, то в ній повно всього. Дуже часто готує бісквітні торти, діти їх люблять найбільше. Готує ще і шоколадні. Сини дома в ропі дівчат: і підмітають, і посуд миють, і підлогу, люблять допомагати мамі готувати. Коли ліплять вареники всі гуртом, то між собою змагаються, в кого найгарніший вареник.
Мамин ранок розпочинається дуже рано, адже діти перед школою завжди снідають. Молочні каші люблять найбільше, тому молока від корови не продають. І, до речі, вдома взагалі нема посуду малих розмірів. Є піч, де готують страву, і за розміром чавуна можна розпізнати, що приготувала мама. Червоний борщ завжди тримає лідерство – його люблять всі. Тому варить його Галина Олександрівна виключно 10 літрів. Якщо розсольник, борщ зі щавлем й інше, то це вже буде чавун на 8 літрів. Картоплю запікають у 6 чи 8-пітровому посуді, а ось на сніданок страви готують у 6-літровому. Яка сім’я, такий і посуд!
Картоплю чистять звечора, адже зранку це забере багато часу. Є біля будинку газовий стояк, та щоб зробити решту робіт, треба багато коштів. А мама і тато зараз перебувають на обліку в центрі зайнятості й отримують допомогу по безробіттю. В будинку нема води і це проблема. Для прання Галина Олександрівна виділяє окремий день. Пере у машині-напівавтоматі, а полоскати йде до Десни. Добре, що хоч річка метрів за сто. Взимку теж полоще в ополонці, навіть без рукавиць. «Руки не мерзнуть»,- каже господиня. У рукавичках взагалі не вміє нічого робити – заважають. Є в планах поставити станцію і найбільша мрія – це пральна машина-автомат. Вдома ще є собака Лайка на ім’я Ілай та Барс-дворняга. І є шість котів, два свої Умка і Граф, а решта Василіса, Мартин, Пвідон і Пушинка (думали, що кішка, виявився кіт) – підкидиші. Шкода всіх, ось і годують. Де густо – не буває пусто. Взимку господарі ніколи не виженуть котів на мороз. Гріються на печі з синами. Рома – це котяча мама – дуже їх любить і няньчиться з ними найбільше. А ось Віктор обожнює собак. Серед усіх котів Умка особливий. Він дійсно найрозумніший. Коли поганий настрій, обов’язково прийде, полащиться й буде лапками робити масаж.
Любить господиня квіти, їх навкруги багато, а ось подарованих букетів – недуже. Їй шкода, що зрізали квітку. Вважає, що коли вона квітне на стеблі, то приносить найбільше задоволення. Взимку в’яже спицями, вміє і носки, і светри, і рукавиці, і шапки. Діти слухняні, якщо йдуть кудись гуляти, то обов’язково кажуть куди. І увечері, якщо йдуть гуляти й мама подзвонить, візьмуть слухавку, адже знають, що мама тоді буде хвилюватись і не засне.
Нещодавно Галині Олександрівні присвоїли звання «Мати-героїня». Мріяла про доньок, а тепер задоволена, що сини. Та все ж сподівається, що подарують вони їй внучку, і тоді вона буде тішитися собі на радість. Допомоги ніколи ні в кого не просила і завжди розраховувала тільки на себе. Сім’я дружня, чоловік завжди допомагає і підтримує. Її чоловіче сімейне дерево дуже міцне, адже його основу дає сильна мама, яка працює, не покладаючи рук, щоб було все гаразд. І недарма Бог послав їй саме синів, адже сильне дерево має й міцне коріння.
